У тоталітарній системі під репресії потрапляють не лише політичні фігури чи опозиціонери, а люди з різним минулим, соціальним походженням та професією. Проте радянські каральні органи завжди намагалися використати складні біографії, наявність родичів за кордоном або колишні зв’язки як підставу для звинувачення. Історія Івана Григоровича Луганського це добре демонструє.
Іван Григорович Луганський народився 17 листопада 1892 року в місті Аккерман колишньої Бессарабської губернії (нині – м. Білгород-Дністровський Одеської області). Походив із родини сільського вчителя. Здобув середню освіту, у 1909–1912 роках навчався в Миколаївському кавалерійському військовому училищі в Санкт-Петербурзі. Після випуску служив у 4-му стрілецькому полку Російської імператорської армії, демобілізований у травні 1917 року.
Також Іван Луганський чотири місяці служив у денікінській армії (з листопада 1918 року), потім вступив до лав РСЧА (березень 1919 – березень 1921 року). Після демобілізації працював у Києві секретарем у Педагогічному музеї, а згодом в артілі інвалідів-вантажників до 1932 року.
У 1935 році працює в Іванківському відділенні держбанку в Київській області, а останнім місцем роботи до арешту стало Бучанське заводоуправління цегляних заводів, де чоловік мав посаду помічника головного бухгалтера. Проживав у м. Ірпінь.
На початку березня 1938 року розпочалося слідство у справі Івана Луганського, якого радянські репресивні органи звинуватили за ст. 54-6 КК УРСР, а саме в тому, що проводить шпигунську діяльність на користь іноземної держави, починаючи з 1919 року і по 1937 рік здійснював шпигунську діяльність на користь Румунії, збираючи свідчення про кількість озброєння і спорядження військових частин, стану залізничних доріг.
1 березня 1938 року співробітники НКВС арештували І. Луганського й обшукали його помешкання, вилучивши паспорт, військовий квиток, перепустку, фотокартки, топографічні карти, різні довідки та листування.
В архівно-кримінальній справі І. Луганського збереглися чотири допити. Перший допит відбувся скоріш за все невдовзі після арешту (дата допиту в справі відсутня). Чоловік розповідав про своїх родичів, що проживають за кордоном та двічі заперечив звинувачення у контрреволюційній діяльності. Вочевидь, допит відбувся в проміжку між березнем і травнем, бо у справі зазначено, що станом на 10 травня свідчень про свою участь у контрреволюційній організації Луганський так і не дав.
Другий допит відбувся 9 вересня 1938 року. Заарештований розповідав про свою військову освіту, зазначивши, що не знає нікого з офіцерів контрреволюційних військ і підкресливши, що в жодних військових офіцерських організаціях не перебував і винним себе не визнає.
Третій допит відбувся 19 вересня 1938 року. В доволі довгому протоколі допиту Луганського зафіксовано хронологію подій, пов’язаних із перебуванням в Румунії, його арештом, нібито вербуванням і подальшою агентурною діяльністю. За свідченням Івана Григоровича, в 1917 році він поїхав до Бессарабії, де мешкали його родичі у с. Девлет-Агач Аккерманського повіту (нині – село Делень Одеської області). Після приїзду його обрали членом губернського виконавчого комітету в місті Кишинів. В січні 1918 року після окупації Кишиневу румунськими військами у серпні того ж року був арештований й під загрозою розстрілу завербований до румунської розвідки одним з поручиків румунської Сигуранці і пізніше відправлений до Одеси. Перебуваючи в Одесі чоловік мав у письмовому вигляді передавати інформацію про настрої мас, зміну влади, формування денікінських військ, перебування в місті військових частин і кількість їх озброєння. Інформацію нібито потрібно булу передавати через посередника – Олексія Попа, який торгував взуттям на базарі на Арнаутській вулиці. В допиті також затриманим наводяться приклади завдань, які він мав виконувати: збір відомостей про прибуття військових ешелонів, номери військових частин, технічний стан підрозділів та залізничних колій. Проте, чи були відомості отримані посередником «шпигун» Луганський не знав. Останній допит відбувся 20 вересня 1938 року. Іван Григорович стверджував, що наприкінці 1932 року нібито відновив контакт із посередником і вже в 1936-1937 передавав йому інформацію про залізничну інфраструктуру: стан і кількість потягів, протяжність колій, кількість мостів. Строки передачі інформації та періодичність зустрічей залишалися невизначеними. Додамо, що на залізниці І. Луганський ніколи не працював, тож факт таких його «спостережень» і збору статистики є дуже сумнівним.
Остаточне рішення щодо справи Івана Луганського ухвалила трійка УНКВС по Київській області. Розстріляли чоловіка 27 вересня 1938 року. Процес реабілітації Івана Луганського було розпочато в 1989 році. Офіційне підґрунтя для перегляду справи становила ст. 1 Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові міри з відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років». Остаточне рішення про реабілітацію ухвалено в квітні 1989 року.
Наталія Амонс
