Кожна людина мріє про спокійне життя, гарну роботу, затишний будинок, люблячу родину. Здійснення найпотаємніших прагнень переважно залежить від неї самої або її оточення. Проте в тоталітарній державі особистий простір людини опиняється під жорстким контролем влади, а особа втрачає можливість вільно діяти, думати, мріяти… Праця на землі завжди здавалась українцям більш безпечною, такою, що гарантуватиме виживання за будь-яких зовнішніх обставин. Однак, криваве ХХ століття спростувало цю тезу, і звичайні селяни сповна зазнали поневірянь, утисків і репресій.Микола Степанович Гірняк жив спокійним життя і не особливо цікавився політичними подіями у країні, проте сталінське беззаконня нищівно пройшлося по його долі.
Народився Микола Степанович на Галичині у селі Слобода у 1891 році. Із початком Першої світової війни був призваний до лав війська Австро-Угорської імперії та під час бойових дій 1914 року потрапив у полон. Чоловіка було вислано до Сибіру і лише у 1916 році він повернувся до України, осівши у селі Тхорівка Сквирського району на Київщині. Тут він працював у поміщика Собчинського, згодом одружився, у подружжя народилася донька – Надія. На момент арешту – він працював у Тхорівському радгоспі на поденних роботах.
І хоча його життя не було активним, та через службу в австро-угорській армії був під наглядом репресивно-каральних органів радянської влади. Ще у 1933 році Миколу Гірняка заарештували за так звану «контрреволюційну діяльність» і тримали під арештом 2 місяця. Вдруге й востаннєМиколу Степановичазаарештували у 1937.
Слідчі НКВС, провівши усього два допити, звинуватили селянина у здійсненні контрреволюційної роботи врадгоспі, зокрема, у проведенні у 1930 році антирадянської пропаганди. Також Микола Гірняк, на думкупрацівників НКВС, був злісним неплатником державних зобов’язань,а також висловлював пораженські настрої й поширював чутки про наближення війни та поразку в ній Радянського Союзу.
Окрім цього, органи НКВС звинуватили Миколу Гірняка ще й у шпигунстві на користь Польщі, де в нього мешкала сестра. А сам Микола Степанович розповів на допитах, що у 1936 році відвідував польське консульство у Києві для отримання дозволу на в’їзд до Польщі. Піж час візиту він нібиторозповів секретарю консульства про «кількість робітників у радгоспі»,чисельність місцевих поляків, «назвав цілу групу поляків колишніх кулаків», також поінформував про «кількість тракторів у радгоспі і автомашин, і… що радгосп вирощує нові сорти пшениці». Як зазначено у матеріалах архівно-кримінальної справи, Микола Степанович «охарактеризував життя робітників у важких умовах і повідомив вигадані дані про те, що більшість робітників антирадянські налаштовані проти існуючого ладу і у період війни будуть допомагати польській армії».
На підставі власних зізнань, ймовірно, отриманих під тиском, а також зі слів «свідків» Василя Павленка та Данила Кулета Миколу Гірняка було засуджено у порядку виконання наказу № 00485 від 11 серпня 1937 року постановою вищої двійки до розстрілу. Вирок виконаний в одній із в’язниць міста Києва 5 квітня 1937 року.
Реабілітований Микола Степанович Гірняк 10 серпня 1963 року рішенням Військового трибуналу Київського військового округу.
Микола Бривко
