Ромське життя завжди було овіяне романтикою волі і свободи. Та свобода у тоталітарному СРСР була ілюзією. І роми, попри переважно кочівний спосіб життя, не оминули репресій з боку радянської держави. Серед громадян, імовірно похованих у Биківнянському лісі є невеличка група балканських ромів. Одну з історії представляємо Вашій увазі.
Анделькович Живко Іванович (Живко ле Чекуроско) народився 1869 року у м. Прнявор (нині місто у Боснії та Герцоговині). Сербський ром-кочівник, хоч і мав підданство СРСР і паспорт. Неграмотний, у зв’язку з чим «підписував» протоколи відбитком пальця правої руки, в інших випадках – «хрестиком». До арешту мешкав у м. Сталіно (нині – Донецьк).
Разом зі свою сім’єю та іншими ромами гастролював різними містами Радянського союзу (Гомель, Чернігів, Каменське, Дніпопетровськ, Запоріжжя, Тула, Харків, Павлово, Москва, Ростов-на-Дону, Воронеж, Курськ та ін.), працював на різних роботах.
Як зазначено в матеріалах справи, органами Управління робітничо-селянської міліції України у грудні-березні 1938 р. у містах «Києві, Сталіно, Дніпропетровську заарештована група циган-кочевників, які, як встановлено слідством, були учасниками контрреволюційної шпигунської організації, були між собою пов’язані і упродовж низки років на території СРСР займалися шпигунством на користь польської, румунської та японської розвідок».
Андельковича Ж. І. заарештовано 13.03.1938 р. відділом кримінального розшуку Управління робітничо-селянської міліції НКВС УРСР по Донецькій області за ст. 54-6 КК УРСР. Спочатку утримувався під вартою у камері тимчасового утримання облміліції (а саме, у 1-му відділенні робітничо-селянської міліції), у в’язниці м. Сталіно, згодом був переведений до Київської в’язниці.
Під час слідства Живко Іванович розповідав, що на виконання даних йому завдань, проводив зібрання, роботи із залучення циган до контрреволюційної шпигунської циганської організації, під час яких учасники давали клятви щодо ведення боротьби із радвладою. Під час зібрань казав, що «скоро буде війна та інструктував, які і де збирати шпигунські відомості», наприклад, «збирати відомості про розташування заводів, яку продукцію вони виробляють, кількість робочої сили, розташування військових частин і їх озброєння» тощо.
У додаткових свідченнях від 19.03.1938 р. Анделькович Ж. І. повністю визнав свою винуватість в участі у контрреволюційній шпигунській циганській організації.
У протоколі допиту (при зводинах віч-на-віч) від 20.03.1938 р. інспектором відділу кримінального розшуку УРСМ НКВС УРСР лейтенантом міліції, вказано, що на підставі того, що в свідченнях громадян Андельковича Івана Живковича та Андельковича Живка Івановича, яких допитано у справі контрреволюційної і шпигунської діяльності, є суперечки, а саме: Анделькович І. Ж. «заперечує перебування в Мелітополі у 1921 р. та прийнятті клятви щодо к-р і шпигунської роботи на території СРСР на користь імперіалістичних держав». У той час, коли батько нібито підтверджував надані ним «первинні свідчення» щодо контрреволюційної шпигунської роботи, у т.ч. і про прийняття циганської клятви своїм сином. А сам син заперечував, мовлячи: «Не пам’ятаю я про випадок перебування з моїм батьком та іншими у м. Мелітополі», «клятви я ніде нікому не давав про к/р шпигунську роботу».
Відповідно до наказу НКВС СРСР від 17.09.1938 р. № 00606 справа розглядалася особливою трійкою УНКВС по Київській області. Трійка мала визначити долю тих, кого було заарештовано до 1.08.1938 р. і закінчити роботу впродовж 2 місяців, а їх рішення по першій категорії приводити у виконання негайно.
Загалом по цій справі, крім Андельковича Ж І., було заарештовано ще 13 осіб. Згідно з протоколом засідання трійки УНКВС по Київській області від 1.10.1938 р. № 312 їх усіх було засуджено до розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. Андельковича Живка Івановича й інших ромів розстріляно у Києві 5.10.1938 р. та реабілітовано у квітні 1989 р.
Імовірним місцем поховання є одна з братських могил на таємній спецділянці НКВС УРСР у Биківнянському лісі, куди впродовж 1937 – 1941 рр. для таємного поховання привозили тіла закатованих і розстріляних у в’язницях Києва жертв комуністичного режиму.
Ярослава Кравченко
