21 серпня 1937 року поет Іван Маловічко написав молодій дружині Зої листа, в якому переповів найостанніші новини Харкова: «У мене все по-старому. Крім новин, тобі відомих, додалася ще одна – посадили Йогансена – ворога народу. Завтра я роблю доповідь на активі облконференції, де мене обрали членом обкому профспілки». І наприкінці дописав: «Слухай! Чи не переїхати нам взагалі жити в Одесу?» На жаль, мрія оселитися з коханою в чарівній «Перлині біля моря» та втекти від пильного ока тоталітарної держави не здійснилась, бо невдовзі співробітники НКВС прийшли як за «ворогом народу» уже за самим Іваном Маловічком.
Широкому загалу ім’я письменника й журналіста Івана Маловічка майже не відоме. А попри те, він належав до найяскравішого літературного угруповання 1920-х – 1930-х років –т.зв. «футуристів», яких згуртував довкола себе харизматичний Михайль Семенко. «Футуристи», кинувши виклик етнографічному й ретроградному в українській культурі, намагались запалити суспільство енергією оновлення, захопити світом техніки й урбанізму та водночас модернізувати національне письменство. Однак, радянські репресивні органи в період Великого терору знищили майже всіх літераторів – представників футуристичного напрямку, а на їхній творчий доробок наклади печатку тотальної заборони.
Іван Маловічко народився 7 листопада 1909 року в с. Верещаки (нині – Черкаської області). Походив із небагатої родини, а своє недовге 28-річне життя присвятив професії літератора, яка в той час не надто забезпечувала заробітками. У 1927 р. Іван Маловічко закінчив профшколу, аз 1928 р. – почав співпрацювати з журналом «Нова генерація». Після ліквідації часопису мобілізований до РСЧА, а після демобілізації з Червоної Армії молодий літератор знову опиняється в Харкові в колі найближчих друзів М. Семенка. На початок 1930-х років припадає період поступового входження І. Маловічка в літературу, опанування ним письменницької майстерності та здобуття своєї читацької аудиторії. Виходять друком його доволі різножанрові тексти – тут і збірки поезій «Шефи», «Головам на плечах», «Соціалістична весна» (1930), «По морях», «В книзі маємо мову про ніч штурмову» (1932), «Мореїн із Комі» (1934); і книжки оповідань та нарисів «З історії Одеського порту» (1935), «На кордоні» (1936). Проте мистецька кар‘єра обірвалась на початках. 21 вересня 1937 радянські репресивні органи заарештовують у Харкові молодого поета й доправляють у в’язницю НКВС у Київ, звинувативши в належності до «контрреволюційної терористичної організації», створеної М. Семенком. На нечисленних допитах юнак свідчив, що в дружньому колі митців-футуристів велись відверті націоналістичні розмови «про переслідування «кращих» українців, затискання української літератури, про неправильну політику партії в національному питанні та в галузі літератури». Інших доказів, крім самообмови та слів колег, у справі немає.
Івана Маловічка розстріляли у Києві 26 листопада 1937 р. за рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР, а реабілітували у 1957 р. за «відсутністю складу злочину». Завдяки покійній дружині поета – Зої Зубковій частково збереглись його листи та ранні вірші.
Тетяна Шептицька
