Іван Павло ІІ, безумовно, належить до тих знакових історичних постатей, чий внесок у духовну й соціальну трансформацію людства буде з роками глибше аналізуватись і поціновуватись. Лідер і провідник Римо-Католицької церкви у непрості часи, що іноді вимагали непопулярних рішень, тонкий філософ, чиє розуміння міжконфесійного діалогу працювало на зближення народів і загальну демократизацію суспільного ладу, людина, котра в основу своєї діяльності поклала милосердя, любов і прощення – заслужив на добрі слова від нащадків.
Апостольський візит Івана Павла ІІ до України, що відбувся у червні 2001 року, став визначною сторінкою в історії української держави загалом і в історії Биківнянських поховань зокрема. Кароль Войтила (мирське ім’я Папи), за свідченнями тих, хто його добре знав, завжди відчував духовну близькість до українців і згадував нашу країну у щирих молитвах до Бога. Та й українці, цінуючи таке ставлення, активно долучились зі свого боку до організації приїзду Понтифіка (через численні листи, діяльність представництв закордон, вагомих меценатів, приміром, Артура Луковського).
Запрошення Івана Павла ІІ відвідати Україну певною мірою засвідчило й про ті зміни, які відбувались у культурному, духовному та політичному житті нашої держави. Йшлося не лише про вагомість самої постаті великого гостя, а й про бажання вибудувати нормальний напрямок взаємин із Заходом і нарешті спробувати відійти від т.зв. «багатовекторності». Очевидно, що візит такого рівня у ситуації, коли нещодавно відбулись акції кампанії протестів «Україна без Кучми» не міг не викликати бурхливої реакції внутрішніх політичних гравців і представників різних верств суспільства.
Із листом до Івана Павла ІІ звернувся тодішній Глава УПЦ (МП) Володимир (Сабодан), закликавши відкласти приїзд до України. Його позиція була підкріплена рішенням Собору єпископів УПЦ (МП) ще від 22 січня, в якому прохання відкласти приїзд мотивувалось бажання почекати більш сприятливого часу для взаємин між церквами. Натомість Глава Римо-Католицької церкви запевняв у своїх відкритості до діалогу та повазі до православ’я. Однак миролюбний тон відповіді не заспокоїв вірян і очільників Московського патріархату, які спільно з представниками Комуністичної партії України та «Союзу радянських офіцерів» виставили пікет під стінами Верховної ради. На думку голови «Союзу радянських офіцерів», візит Івана Павла ІІ «збільшить католизацію України, що знешкодить Україну як державу та зруйнує її економіку» («Україна молода», 2001. 18 травня). Проте найбільшим озвученим страхом противників візиту було можливе зіткнення з Росією, яка здавна взяла на себе роль захисниці православного світу. Як показало життя, побоювання радянських офіцерів і священників МП не справдились, а «зіткнення» відбулось в інший час і з інших причин.
Пікетом під стінами Верховної ради противники приїзду Івана Павла ІІ не обмежились. Київ у червні 2011 року також був обклеєний образливими листівками від «Союзу православних громадян України», а центральними вулицями ходили хресною ходою натовпи московських матушок. А керівник справами УПЦ (МП) владика Митрофан на прес-конференції попередив, що «ми влаштуємо молитовні стояння і всенощні бдіння біля врат Київо-Печерської Лаври і Святої Софії, бо це наші святині».
Реакція ж самої Росії на візит Івана Павла ІІ до України формувалась і озвучувалась офіційними державними і церковними установами. З різкими протестами виступили і Міністерство закордонних справ РФ, і РПЦ в особі Алексія ІІ, який до того ж звинуватив Понтифіка у порушенні етикету й зазіханні на «канонічні території».
Негатив і упередженість, які звучали у виступах промосковських сил, насправді нівелювались ставленням тогочасного суспільства. За даними всеукраїнського опитування, які напередодні візиту оприлюднила соціологічна компанія SOCIS, 20% опитаних ставилися до візиту Івана Павла ІІ байдуже, 15% – нічого взагалі про візит не знали. З тієї незначної кількості громадян, що поставились до приїзду католицького лідера негативно, лише 1% вважав, що це погіршить стосунки з Росією, а 4% – сприймали візит як «частину плану поширення впливу католицизму на весь світ» («Сільський час», 2001. 15 червня).
У патріотичному середовищі ставлення до візиту Івана Павла ІІ формувалось під впливом потужної особистості Святого Отця і водночас надій на рух України в європейському напрямі. Відтак, і роз’яснення, з яким звертались українські діячі чи журналісти, виглядало максимально нейтральним і позитивним: «…до візиту Папи Римського Іоанна Павла ІІ треба ставитись як до доброго знаку зверху, як до відвідування Великим священником – посланцем від Ватикану – нашої багатостраждальної України. Треба сказати собі: це добрий знак. А відтак – приймемо його як належить розумному люду» («Київський вісник», 2001. 19 квітня).
Геннадій Удовенко, голова «Народного Руху України», з великим піднесенням відреагував на приїзд і слова Папи Римського, відзначивши й геополітичний аспект події: «Враження надзвичайні. Це визначна подія в історії сучасної України. Це перше важливе рішення керівництва держави, ухвалене незалежно від позиції і тиску Москви. Це наше власне українське рішення. Отак держава і повинна будуватися: керуватися лише національними інтересами! Цей візит прориває міжнародну блокаду України, що також важливо» («Столиця». 2001. – 27 червня-5 липня).
Візит Івана Павла ІІ, заходи безпеки, із ним пов’язані, біографія та розклад робочого дня Понтифіка детально висвітлювались у провідних друкованих виданнях того часу. В Києві Папа Римський зустрівся з Президентом України Леонідом Кучмою, представниками політичних, ділових та культурних кіл країни, учасниками засідання Всеукраїнської Ради Церков (окрім УПЦ МП). Леонід Кучма заздалегідь намагався утихомирити пристрасті, що вирували довкола приїду Папи. У численних інтерв’ю Президент України наполягав, шо «візит Папи Римського потрібен Україні, не президенту, не парламенту, не уряду, а Україні».
24 червня 2001 року Святійший Отець відвідав поховання жертв політичних репресій у Биківнянському лісі. Відвідини Биківні не входили до офіційної програми заходів за участю Івана Павла ІІ, тож його перебування у Биківнянському лісі тривало недовго й за мінімальної присутності преси. Понтифік устиг виголосити коротку молитву за душами загиблих, а також до монумента були покладені квіти. На пам’ять про візит Пари Римського на території Заповідника поставлений великий металевий хрест як символ паломництва, пам’яті й єднання у скорботі.
Тетяна Шептицька
