Василь Седляр – художник, учень і послідовник Михайла Бойчука, а згодом колега та речник його школи, педагог і художній критик, один із засновників та ідеолог-теоретик Асоціації революційного мистецтва України (1925). Мав різні вияви свого таланту: працював у галузі монументального та станкового живопису, декоративно-прикладного мистецтва, книжкової графіки. Поєднавши у своєму доробку досвід західного авангарду з елементами української народної творчості, став одним із небагатьох художників, які протистояли панівному соцреалізму.
Василь Седляр народився 26 квітня 1899 року у с. Христівка на Полтавщині у селянській родині. Після закінчення школи вступив до Київської художньої школи (1916-1919), а з останнього класу (лютий 1919) перейшов до Української Академії мистецтв у Києві, де навчався у майстерні Михайла Бойчука. Викладати Седляр почав ще студентом, тому після закінчення навчання у січні 1923 року його одразу призначили директором Межигірського керамічного технікуму. Він перетворив його на новий культурний осередок, де учні та викладачі фактично співпрацювали. Основним для цього осередку стало виготовлення витворів декоративно-ужиткової кераміки на принципах бойчукізму. Агітаційна порцеляна з Межигір’я демонструвалась на європейських виставках і отримувала високу оцінку європейських колег.
Проте творчий поступ Василя Седляра загальмували суспільно-політичні процеси 1930-х років. Партійне керівництво гостро поставило перед суспільством питання про класову належність мистецтва, розгорнувши широку кампанію за утвердження єдиного пролетарського мистецтва. Для художників, які пов’язували свою творчість з українськими традиціями, прийшов час гонінь і утисків.
У 1930 році Василя Седляра звільнили з Межигірського технікуму (мотивація – «не був комуністом»), а технікум очолив В. Міллер, який до того керував тарним заводом на Донбасі. Седляр повернувся до Києва, викладав у Київському художньому інституті, організовував роботу Асоціації революційного мистецтва Україгни (АРМУ), брав участь у розписах Червонозаводського театру у Харкові, організовував художні виставки і створив головну працю свого життя – ілюстрації до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. У 1931 році побачило світ перше видання «Кобзаря» з 54 чорно-білими ілюстраціями Седляра, які критики назвали «великим внеском до нашої художньої культури».
У 1930-х роках була розгорнута широкомасштабна кампанія проти школи Михайла Бойчука і його учнів як представників автентичного українського мистецтва, визнаного і шанованого у європейських країнах. Політична кампанія 1930-х років призвела до того, що Седляр, не витримуючи ідеологічного тиску, почав змінювати свій стиль, посилюючи в ньому риси станковізму і соцреалізму. Але це не допомогло. У 1936 році Василя Седляра звільнили з посади секретаря оргкомітету Союзу художників за пропаганду «націоналістичного формалізму», а 26 листопада 1936 р. у Харкові заарештували за «належність до націонал-терористичної організації» на чолі з Михайлом Бойчуком.
Василя Седляра доправили до Києва у в’язницю НКВС на вул. Інститутській(нині – Жовтневий палац), де вже перебували колеги-бойчукісти Іван Падалка, Іван Липківський, Іван Орел-Орленко та Михайло Бойчук. Розпочалися виснажливі допити. Василь Седляр намагався протистояти звинуваченням, але в НКВС свою справу знали – до арештованих застосовували катування. За таких умов слідчі отримували «необхідні» зізнання. Вже у грудні 1936 року Седляр визнав, що є «активним учасником контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації», яка повинна була вибороти незалежність України, відірвавши її від СРСР.
13 липня 1937 року в Києві закрите судове засiдання виїзної сесії Вiйськової Колеґiї Верховного Суду СРСР засудило В. Седляра до розстрiлу. Того ж дня вирок було виконано: художника розстрiляли разом із М. Бойчуком, І. Падалкою, І. Липківським та І. Орел-Орленком.
У 1958 році справу Седляра переглянуто, а його особисто повністю реабілітовано.
Тамара Бойко
