На початках Радянського Союзу есперанто називали “латиною пролетаріату”, використовуючи цю штучну мову для просування ідей світової революції. Проте у середині 1930-х років її було оголошено “мовою дрібної буржуазії і космополітів”, а знавців і перекладачів з есперанто — піддано репресіям. Коло українських есперантистів міжвоєнного періоду було невелике, і найвідоміші з них зазнали переслідування або знищення. Серед репресованих, що знайшли останній спочинок у Биківнянському лісі, опинився і поет-есперантист з Донеччини — Дмитро Іпатійович Погорєлов.
Згідно з анкетою арештованого, що зберігається в архівно-кримінальній справі, Дмитро Іпатійович народився 8 вересня 1883 р. у селі Стародубівка Маріупольського району Донецької області. Походив із бідної селянської родини, але майбутнє своє пов’язав не з працею на землі. Різнороб, конторщик, медичний технік, начальник станції на залізниці — далеко не повний перелік професій, який він змінював.
Орієнтовно в 1917-1918 роках Дмитро Погорєлов приєднався до більшовиків, ставши членом виконкому в Катеринославі. Ймовірно, тоді приписав собі більший партійний стаж, ніж було насправді. Власне з цього періоду починається його доволі успішне просування по партійній і не лише лінії. Дмитро Іпатійович був і членом Лисогорського райкому КП(б)У м. Харкова, і Чернігівського міськкому КП(б)У, і Кам’янець-Подільського окружкому КП(б)У, у 1924 році керує партшколою у м. Єнакієво. Очевидно, що владні органи довіряли Дмитру Іпатійовичу, адже у 1928 році йому дозволили побувати у відряджені в Швеції на Конгресі робочих есперантистів.
Після закінчення у 1934 році аспірантури Московського історико-філософського інституту життя Дмитра Погорєлова тісно пов’язалося з Києвом. Останньою його посадою перед арештом стала посада завідувача сектору робітничих авторів Партвидавництва КП(б)У та уповноваженого Укрголовліту з перегляду закордонної есперантської літератури.
31 січня 1937 року Дмитра Іпатійовича заарештували, звинувативши в участі в «троцькістській» організації есперантистів та розповсюдженні контрреволюційної літератури мовою есперанто, зокрема окремих журналів мовою есперанто. Ці журнали власне й слугували головним доказом провини чоловіка. 1 лютого 1937 року у помешканні Дмитра Погорєлова на вул. Тимофіївській, 4, кв.8. співробітники НКВС провели обшук, під час кого, крім паспорта та документів біографічного й фінансового характеру, було вилучено особисті листи і низку книг, наприклад, М. Бухаріна «Ленін, як марксист”.
За свідченнями, наданими Дмитром Погорєловим на допитах, слідчі НКВС формували картину тотальної пропаганди з боку есперантисів, справжній відсоток яких був мізерним. Так, арештований, вочевидь, під тиском погодився з тезою, що головним завданням есперантистських троцькістських груп було «…охопити своїм впливом культурні заклади й підприємства. Для цього використовували створені ними гуртки з вивчення мови есперанто, лекції, доповіді з питань есперанто, в яких проводили троцькістську пропаганду ідей створення IV Інтернаціоналу. […] сприяли проникнення й розповсюдженню контрреволюційній троцькістської літератури мовою есперанто». На момент винесення вироку слідчі НКВС не лише зробили з Дмитра Погорєлова керівника “контрреволюційної троцькістської терористичної організації серед есперантистів”, а й звинуватили його в тому, що він інформував закордон про “негативні сторони життя СРСР”.
Під час закритого судового засідання виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР 1 вересня 1937 року, яке тривало 15 хвилин, було ухвалено рішення про розстріл. Вирок виконали в одній з в’язниць НКВС УРСР м. Києва 2 вересня 1937 року. Ймовірним місцем поховання стала таємна спецділянка НКВС у Биківнянському лісі.
На жаль, лише у 1992 році, на підставі Закону УРСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» Дмитро Погорєлов був реабілітований «за відсутність сукупності доказів, що підтверджували винуватість засудженого у контрреволюційній діяльності»…
Микола Бривко
