У Биківнянському некрополі покояться не лише українці, а й представники різноманітних етнічних меншин: поляки, німці, греки, євреї, білоруси, латиші, чехи тощо. Деякі спільноти здавна сусідили з автохтонним народом, а деякі з’явилися на українських теренах унаслідок історичних і суспільно-політичних подій. Так, власне, серед жертв масових політичних репресій, розстріляних чекістами у Києві, опинилися і посланці з далекого Китаю.
Загалом на територію колишньої російської імперії китайці стали мігрувати після підписання російсько-китайських угод 1858 – 1860 рр., визнаних сучасними істориками КНР нерівноправними. За їх підсумками сукупні територіальні втрати Китаю склали один мільйон кв. км., включно з о. Сахалін.
Під час Української революції 1917-1921 рр. російські більшовики у боротьбі з нею широко використовували інтернаціональні загони з китайців. Один із перших у Червоній армії китайських підрозділів (батальйон) сформував Й. Якір. Мотивація китайських найманців була переважно економічна: захистити свої інтереси, заробити грошей на повернення додому чи просто на життя. У 1917 – 1921 рр. у червоногвардійських та червоноармійських формуваннях, що діяли в Україні, взяла участь орієнтовно 21 тисяча китайців. Використання іноземних бійців (угорців, австрійців, чехів, латишів, китайців) як мобільних каральних загонів, що не мають ані жодного співчуття до місцевого населення, ані якоїсь емоційної прив’язки, було типовою практикою більшовиків. У січні 1918 р. під час наступу на Київ загонів М. Муравйова із приблизно 5 500 червоногвардійців понад 1 000 були китайцями.
Безпосередньо серед мешканців Києва уродженців Китаю було небагато, згідно з переписом 1920 р. – 33 особи, а за даними Всесоюзного перепису 1926 р. – 878. Зрозуміло, що життя в СРСР, особливо в порівнянні з батьківщиною, виглядало для китайців привабливішим, тому вони всіляко намагались уникнути депортації та освоїтися на новому місці поселення.
Проте під час Великого терору сталінське керівництво вирішило, очевидно, позбутись китайців як «відпрацьованого матеріалу». У березні 1938 р. контррозвідувальний відділ Управління держбезпеки НКВС УРСР заарештував одразу вісьмох китайців, мешканців Києва, звинувативши їх у шпигунській діяльності: Сін Діфа Олександра Івановича, 1894 р. н.; Чан Тафу, 1898 р. н.; Дун Сінь Василя Єгоровича, 1897 р. н.; Ван Бень Василя Івановича, 1893 р. н.; Лю Фа Михайла Люсу, 1889 р. н.; Ю Цінь’яна Олександра, 1892 р. н.; Са Бося, 1892 р. н. і Тан Січі, 1888 р. н. (написання прізвищ та імен заарештованих подаємо так, як вони зазначені в архівно-кримінальній справі).
Найбільше інформації у документах радянських репресивних органів збереглося щодо Лю Фа Михайла Люсу. Він народився у 1889 р. у Пекіні в селянській родині. Чоловік був неписьменним і безпартійним, але мав громадянство СРСР. За наявними даними, до 1917 р. він працював на цукровому заводі, а пізніше і на момент арешту – в артілі з виготовлення іграшок. Мешкав М. Лю Фа у Києві у Протасовому яру по вул. Приміській.
Можливо, М. Лю Фа привернув увагу органів НКВС через свій перший арешт у 1935 р. за підозрою у контрабандних операціях. А можливо, просто своїм етнічним корінням. Вдруге чоловіка вже звинуватили у здійсненні шпигунської роботи на користь японської розвідки, до якої його нібито завербував одноплемінник Дон Сін (Дун Сінь). За версією слідчих НКВС, Лю Фа проводив націоналістичну та прояпонську агітацію серед київських китайців, а також брав участь у нелегальних зібраннях, на яких обговорював питання боротьби проти радянської влади та передав шпигунську інформацію про настрої китайської спільноти. Прикметно, що НКВС, заарештувавши у березні 1938 р. вказаних вище осіб, лише у кінці вересня 1938 р. підготував обвинувальний висновок. У самих же матеріалах відсутні протоколи допитів заарештованих; постанова про арешт Дон Сіна Василя Єгоровича датована 7 липням 1938 р., а ордер на його арешт виписаний 22 липня 1938 р., що сукупно вказує на фальсифікацію органами НКВС порушеної проти київських китайців архівно-кримінальної справи.
Подальша доля заарештованих склалася по-різному. Сін Діфа Олександра Івановича, Чан Тафу, Дун Сінь Василя Івановича, Ван Бень Василя Івановича, Лю Фа Михайла Люсу та Ю Цінь’ян Олександра за постановою Особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР розстріляли 7 жовтня 1938 р. у одній з київських в’язниць. Са Бося і Тан Січі засудили до 8 років виправно-трудових таборів ГУЛАГу. Що сталося з ними в таборах або після невідомо. Відомості про реабілітацію цих осіб в архівно-кримінальній справі відсутні.
Валерій Філімоніхін
