Болючою сторінкою для української культури став жовтень 1937 року, коли комуністичний режим ліквідував цілу групу письменників-футуристів, які у своїй творчості закликали відійти від минулого й прагнути новизни, експериментів, майбутнього. Серед розстріляних за сфабрикованими НКВД-истами справами були і основоположник українського футуризму поет Михайль Семенко, і його молодші колеги по перу – поети Андрій Михайлюк, Микола Скуба. Машина репресій зачепила і брата Андрія Михайлюка – Пилипа, який жодним чином не належав до українського мистецького середовища чи якоїсь номенклатури. Проте для тоталітарної системи достатніми виявилися просто родинні зв’язки, щоб знищити людину.
Пилип Семенович Михайлюк народився 11 жовтня 1901 року в с. Германівка Київської області в невеличкій заможній селянській родині. Мав братів Андрія та Трохима. Освіту здобув початкову, закінчивши 2 класи сільського училища. До 1927 року працював і жив у батька. У 1937 році Пилип вже багато років був сімейною людиною – мав дружину Олену та трьох дітей (Юрій 11 років, Анна 9 років, Петро 3 роки). Працював бухгалтером харчопрому у с. Макарові на Київщині.
Пилипа Михайлюка заарештували співробітники 4 відділу УДБ НКВС УРСР 15 вересня 1937 року за звинуваченням у тому, що він був «активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, яка готує терористичний акт проти керівників партії та керівництва держави». Під час обшуку, який провели курсанти Київської міжкрайової школи ГУДБ НКВС СРСР Глуховецький та Точілкін, вилучили: поношене портмоне з грошима, 11 поштових розписок на переведені кошти, паспорт, книжку, 2 грошові розписки, інші документи кількістю 4 аркуша.
Перший допит відбувся одразу по арешті. Спецслужбісти переважно розпитували про стосунки з братом Андрієм, уточнювали його політичні погляди, цікавились колом знайомих та чи зберігає Пилип зброю. Пилип Семенович зазначив, що вдома має револьвер системи «Наган», який передав йому безоплатно для самозахисту брат дружини – Олексій Оніщенко. Цей револьвер без патронів було знайдено співробітниками НКВС у колодязі біля будинку Михайлюка під час другого обшуку 25 вересня 1937 року. Наступний допит пройшов 10 жовтня 1937 року. Ймовірно, на допиті чоловік чинив опір чекістам, оскільки заперечував майже усі звинувачення у свій бік, зокрема, у зберіганні гранати, начебто отриманої від брата Андрія, та участі у контрреволюційній організації. Фактично Пилип Семенович визнав лише незаконне зберігання револьверу.
У справі П. Михайлюка міститься також і копія допиту брата Андрія Семеновича від 19 жовтня 1937 року, в якому поет погоджується з обвинуваченнями у здійсненні контрреволюційної діяльності, повідомляє, що до організації його долучив Михайль Семенко і саме він передав гранату для здійснення терористичного акту – замаху на партійне керівництво. Андрій Михайлюк також свідчив, що цю гранату нібито передав Пилипу. Рідних братів чекісти зіштовхнули лобами на очній ставці 17 вересня 1937 року, і хоча кожен із чоловіків залишилися на своїх позиціях, слідству важило зафіксувати сам факт комунікації Пилипа із братом-«терористом».
Рішення про розстріл Пилипа Семеновича Михайлюка ухвалювала трійка при Київському облуправлінні НКВС УРСР. Вирок виконано 28 листопада 1937 року, майже на місяць пізніше, ніж був ростріляний його рідний брат Андрій. Імовірним місцем поховання Пилипа Михайлюка є територія колишньої спецділянки НКВС у Биківнянському лісі.
Процес реабілітації Пилипа Семеновича розпочався у 1957 році, і 16 жовтня 1957 року Постановою Президіума Київського обласного суду вирішують виключити зі звинувачень статті 20-54-8 УК УРСР про зберігання гранати і справу в цій частині припинити за недоказовістю пред’явленого звинувачення, та визнати чоловіка винним лише в незаконному зберігання револьверу «Наган» за ст. 196 УК УРСР до 5 років позбавлення волі, та на основі Наказу Президіуму Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 року «Про амністію» зняти судимість з Михайлюка Пилипа. 19 серпня 1989 року до Прокуратури надходить лист від дочки Пилипа Семеновича з проханням повідомити про долю батька і переглянути його справу. Офіційним листом від 06 листопада 1989 року Анну Пилипівну інформують про перегляд справи її батька у 1957 році.
Наталія Амонс
