У далекому вже 2018 році на київському будинку за адресою вулиця Шота Руставеллі, 10 з’явилося три меморіальні дошки у пам’ять про частину великої родини, знищеної в роки Великого терору. Три імені – Олександр Грабовський, Сергій Грабовський, Марія Калашникова – вочевидь, нічого не говорили ані сучасним мешканцям будівлі, ані пересічним громадянам. Та для композитора, педагога, лауреата мистецької премії ім. Б. М. Лятошинського, професора Леоніда Грабовського ця подія стала символом відновлення справедливості стосовно незаконно засуджених і вбитих рідних і фіналом довгого шляху з пошуків правди. Леонід Олександрович в одному з інтерв’ю говорив: «Коли батька забирали, мені було 2,5 роки. Вперше я дізнався про те, що мій дядько був розстріляний, з книги Сергія Білоконя «Масовий терор, як засіб державного управління». Річ в тім, що реабілітаційна довідка, яку я одержав в 1958 році, подавала дату смерті якогось листопада 1943 року – чи від нападу серця чи чогось іншого, вже не пам’ятаю. Тепер виявилося, що це була фальшивка». Про факт арешту батька Леонід Грабовський дізнався, коли йому виповнилося 18 років…
Олександр Михайлович Грабовський народився 8 серпня 1897 року в Києві в робітничій родині. У 1916 році вступив добровольцем-музикантом у Російську імператорську армію, згодом опинився у т.зв. Денікінській армії, проте участі у бойових діях не брав. Важко сказати, звідки сформувався потяг чоловіка до мистецтва, проте музичну освіту він здобув уже в дорослому віці, маючи за спиною лише 6 класів гімназії. У 1930 році Олександр Грабовський закінчив «музичний технікум», а ймовірніше, якесь із відділень теперішньої Національної музичної академії України імені П. Чайковського. Принаймні його вчителі, скрипалі Яків Магазинер і Давид Бертьє, були професорами саме цього навчального закладу. Дружина Наталія теж мала стосунок до музики, навчалася у відомої оперної діви Олени Муравйової та співала в хорі Оперного театру.
На момент арешту 12 червня 1937 року Олександр Грабовський був скрипалем Київської опери, водночас працював у струнному квартеті імені Червоної армії при Будинку офіцерів і оркестрі Республіканського Радіокомітету. Співробітники НКВС звинуватили його в участі у «німецькій фашистській диверсійно-розвідувальній організації, що здійснює фашистську і розвідувальну роботу». Вочевидь, Олександр Михайлович був небоязкого характеру, бо й на ордері на арешт чітким почерком написав «читав», і виклично себе поводив зі слідчими, за що отримав 7 діб карцеру.
Формальним приводом для арешту Олександра Грабовського та багатьох інших людей стали свідчення заарештованої Ерни Вільгельмівни Герндт, уродженки Києва і співробітниці Німецького консульства, яка серед завербованих нею учасників «фашистської групи» назвала художника Леоніда Обозненка, свою шкільну подругу Марії Калашникову, її чоловіка, лікаря Михайла Калашникова та рідних братів Грабовських. Саму ж Ерну Вільгельмівну після відбуття покарання в таборах у 1955 році вислали за межі СРСР.
Упродовж літа 1937 року Олександра Грабовського неодноразово допитували. У справі міститься 9 протоколів допитів, перший датується 16 червня 1937 року, останній 29 серпня 1937 року. Під час «слідства» музиканту ставили різні запитання: про службу в Армії УНР (що він заперечував), про службу братів у царській армії, знайомих іноземних підданих, стосунки з Ерною Герндт, осіб, зображених на різних фотографіях, та пакети, вилучені при обшуку з написами «Neapel» і «Spezial», в котрих, як з’ясувалося, продавалися струни для скрипки.
Попри те, що родині інкримінували участь у шпигунській організації, брата Сергія водночас звинуватили в антирадянських поглядах, бо при обшуку знайшли блокнот з антирадянськими анекдотами. В архівно-кримінальній справі родини Грабовських зберігаються листи жінки, що вижила – Галини Татарової. Вона, піклуючись про свою реабілітацію, описала перебування в карцері та поведінку слідчого, який в сусідній кімнаті допитував когось із чоловіків. За її словами, звідти лунали такі «душераздірающіє» крики та стогони, що вона не могла це витримати.
Постановою Комісії – НКВС СРСР і Прокурора СРСР (т.зв. «двійка») Олександра Грабовського засудили до вищої міри покарання. Чоловіка розстріляли в одній із київських в’язниць НКВС 23 вересня 1937 року, в один день із братом Сергієм Грабовським, сестрою Марією Калашниковою. Його зятя Михайла Калашникова розстріляли – 19 вересня 1937 року. Найвірогідніше, їхні тіла покояться у братських могилах Биківнянського лісу.
Олександра Грабовського, Сергія Грабовського, Марію Калашникову реабілітували в 1958 році.
Тетяна Шептицька
