25 квітня 2025 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбувся культурно-просвітницький захід «Квіти для Рони», присвячений 125-річчю від дня народження видатної української поетеси та перекладачки Вероніки Черняхівської. Партнерами заповідника виступили також Український інститут національної пам’яті та Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького.
Заступник генерального директора з наукової роботи Заповідника Тетяна Шептицька наголосила на важливості постаті Вероніки Черняхівської для української культури, відзначивши її суттєвий внесок у національне перекладацтво. Вона окреслила ті складні обставини, в який опинилися відомі українські діячі після більшовицької окупації України: звуження простору для творчого самовиявлення, цензура, перебування під наглядом НКВД і зрештою, перші арешти у сфальсифікованій владою «Справі СВУ». Тетяна Шептицька зауважила, що образ Вероніки (Рони) Черняхівської у сучасному літературно-мистецькому просторі сформувався різний, дехто її бачить представницею золотої молоді 1920-х років, спадкоємицею відомого роду Старицьких, дехто – дотепною кокеткою, далекою від визвольної боротьби українців і політичних ідей. Проте, на її думку, в Рони Черняхівській дуже органічно поєднувалися і легкість, і родинне виховання, й інтелект, і філософське осмислення буття. Тим, мабуть, трагічнішою виглядає подальша доля поетеси й перекладачки: арешт 1929 року, повторний арешт 1938 року і загибель від куль співробітників НКВД на тридцять восьмому році життя.
Начальниця відділу популяризаційної роботи Українського інституту національної пам’яті Наталія Слобожаніна наголосила на важливості збереження історичної пам’яті про радянські репресії, особливо в контексті сучасної російсько-української війни. Вона підкреслила, що радянська влада свідомо винищувала українську інтелігенцію та еліту, аби послабити націю, і нинішня Росія є прямим спадкоємцем цієї терористичної практики. Наталія Слобожаніна провела паралелі між трагічною долею Вероніки Черняхівської та письменниці Вікторії Амеліної, наголошуючи, що пам’ять — це не лише вшанування, а й наш захист від повторення злочинів.
На основі матеріалів щоденників Вероніки Черняхівської, її листування з родиною та спогадів сучасників побудувала свій виступ директорка Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль. Вона показала Вероніку як дівчину, яка палко любила життя, захоплювалася його красою, вміла радіти простим речам та завжди прагнула відкривати нове. Ольга Гураль також висвітлила непростий період арештів у родині Старицьких-Черняхівських та обставини, в яких сім’я опинилася після повернення до Києва у 1920 році. Вона зазначила, що деякі записи в щоденниках Рони періоду Української революції 1917-1921 років були вирвані чи затерті, можливо, з питань безпеки батьками поетеси.
На заході також виступила заступниця директора з наукової роботи Музею видатних діячів української культури Інна Галак, яка зачитала уривок з тексту письменниці Олени Звичайної, в якому поданий художній образ Вероніки Черняхівської, королеви новорічного балу в Києві. Вона також підкреслила, що сучасні українці пам’ятають не лише Вероніку Черняхівську, а й всіх яскравих представників Розстріляного відродження, які були знищені ворогом, оскільки пам’ять — це теж інструмент для перемоги. Учасники заходу поклали квіти до стіни пам’яті із прізвищем Вероніки Черняхівської та до Братської могили Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937-1941 років, ушанувавши всіх невинно убієнних комуністичним режимом.
