Під жорна радянської репресивної машини потрапляли не лише політичні діячі чи військові командири, а й звичайні люди – робітники, селяни, службовці. Достатньо було працювати на стратегічному об’єкті або служити у військовій частині, щоб отримати підозру в «шпигунстві» чи «диверсійній діяльності».
Кухарі, медики, механіки – ті, хто забезпечував повсякденне життя армії, – ставали жертвами сфабрикованих справ. Їхні професії, пов’язані з харчуванням чи іншим обслуговуванням військових, за логікою сталінських слідчих перетворювалися на “зручну” підставу для звинувачень у саботажі.
Типовим прикладом цього стала доля Івана Страдецького, звичайного кухаря, знищеного комуністичним режимом.
Іван Полікарпович Страдецький народився 1 березня 1901 року в с. Липчани Могилів-Подільського р-ну Вінницької області. Походив із бідної селянської родини. Рано осиротів разом з сестрою Євдокією. Був м’якою і врівноваженою людиною, близьких друзів не мав. Початкову освіту здобув у рідному селі. Згодом опанував фах кухаря, і саме ця професія стала його основним заняттям у житті.
Від 1933 р. по жовтень 1934 р. працював кухарем у 295 стрілецькому полку. Від січня 1935 р. по 23 серпня 1936 р. – кухар у Київському військовому госпіталі. Сама тоді чоловік познайомився з другою майбутньою дружиною. Від осені 1936 р. по 15 листопада 1937 р. Іван Полікарпович працював кухарем-інструктором фабрики-кухні 134 механізованої бригади у м. Києві.
У листопаді 1937 року розпочалося слідство у справі Івана Страдецького, якого радянські репресивні органи звинуватили за ст. 54-1 п. «б», 54-8 КК УРСР, а саме в тому, що був “агентом іноземної розвідки, проводив шпигунську діяльність, був учасником диверсійної групи та проводив диверсійну роботу”.
15 листопада 1937 року співробітники НКВС арештували І. Страдецького й обшукали його помешкання, вилучивши лише паспорт. Повторний обшук відбувся 25 квітня 1938 року аж через три (!) місяці після страти І. Страдецького. Під час другого обшуку з квартири чоловіка вилучили його одяг, ремені та головні убори, не погребували навіть забрати 7 пар чоловічої білизни та старий мішок. Усе конфісковане було описано з орієнтовною вартістю та передано у міський фінансовий відділ НКВС. Дружині затриманого Мотроні Луківні пощастило, що квартиру не опломбували, а її саму не вигнали на вулицю, як зазвичай робилось у ті роки. Самі працівники НКВС зазначили, що «житло складається з однієї темної, вогкої кімнати у підвалі, і належить матері дружини Страдецького».
В архівно-кримінальній справі І. Страдецького збереглися два допити підслідного. Перший допит відбувся 17 листопада 1937 року, через 2 дні після арешту. Чоловік одразу зізнався, що “шпигував” нібито за завданням Степана Севаст`янова, двоюрідного брата своєї першої дружини, та передавав військові відомості іншому родичу дружини в Румунію.
Другий допит відбувся 21 листопада 1937 року. Заарештований спочатку заперечував наявність родичів за кордоном, але згодом повторив попередні свідчення. Він також додав, що за завданням диверсійної організації нібито “псував їжу для військових”: готував із протермінованих продуктів, додавав у страви скло та цвяхи, зменшував вагу порцій.
До розгляду справи І. Страдецького залучили двох свідків: В. Д. Макадзебі, який вказав на Івана Полікарповича як на диверсанта й шкідника, та П. Й. Татарика, котрий зазначив, що Страдецького не вербував.
Остаточне рішення щодо справи Івана Страдецького ухвалила вища двійка 27 грудня 1937 року. Розстріляли чоловіка 4 січня 1938 року.
Процесс реабілітації Івана Страдецького розпочався в серпні 1956 року завдяки зусиллям його дружини Мотрони Луківни Артюшенко, яка відправила лист Міністру юстиції, намагаючись з’ясувати долю чоловіка та розшукати його.
Надіша шаблонна відповідь, що І. Страдецький був засуджений до 10 років таборів, і відбуваючи покарання захворів запаленням легень та помер 27 грудня 1941 року. Ця відписка не задовольнила жінку й вона надіслала ще одного листа-заяву 1 січня 1960 року з проханням реабілітувати чоловіка. У результаті перегляду справи та допиту Мотрони Луківни (підкреслила, що з чоловіком жили матеріально добре, жодного Степана Севаст`янова вона не знає, що її чоловік антирадянських висловлювань та дій не мав) Іван Страдецький був офіційно реабілітований 12 травня 1961 року за відсутністю складу злочину.
Справи на кшталт цієї були типовими для 1937-1938 років. Звинувачення у шпигунстві часто ґрунтувалися на надуманих підставах, «зізнання» вибивалися під тиском, а свідки нерідко були підібрані слідством.
Наталія Амонс
