Цьогоріч у Європі вшановують 85-ті роковини Катинського злочину, чиї криваві сліди залишилися й на українській землі. Таємні цвинтарі НКВД у Биківні, неподалік Києва, та П’ятихатках, неподалік Харкова, стали місцями поховань не лише багатьох тисяч українців та представників інших національностей, знищених енкаведистами у 1930-х рр., а також і тисяч польських громадян. Військові, поліціанти, прикордонники, урядовці, представники інтелігенції були розстріляні органами НКВД навесні 1940 року у тюрмах Києва, Харкова, ймовірно, Херсону. Ці страшні злочини сталінщини, зокрема – вбивства багатьох тисяч польських військовополонених і цивільних громадян, не мають строку давності ані в юридичному, ані в моральному вимірах. Спільна пам’ять про безвинних жертв назавжди закарбувалась у серцях як громадян Польщі, так і України.
До Катинського злочину Й. Сталін готувався заздалегідь, з 1925 року. Тоді Іноземний відділ ҐПУ УССР отримав завдання таємно збирати на території Польської держави відомості про її колишніх та чинних військових. Затим радянські таємні агенти збирали інформацію про польських і українських громадських та політичних діячів, урядовців, представників інтелігенції. За 15 років своє завдання ҐПУ-НКВД виконав, і 5 березня 1940 р. на столі у наркома внутрішніх справ СССР Л. Берії лежали списки на 25 тисяч 700 поляків, яких політбюро ЦК ВКП(б) у той же день засудило на смерть. На початках радянської окупації східної частини Польщі у вересні 1939 року спеціально створені напередодні вторгнення оперативно-чекістські групи в першу чергу полювали на польських офіцерів і, знайшовши, негайно їх арештовували.
Одним із багатьох польських офіцерів, розстріляних навесні 1940 року в Києві та таємно похованих у Биківнянському лісі, був майор Війська Польського у відставці Станіслав Богуславський. Він народився 17 вересня 1888 року в Лодзі. З 1901 р. навчався у російській філологічній гімназії в Лодзі, з якої був виключений у 1904 р. за участь у шкільному страйку. У 1906–1908 роках продовжив навчання в Купецькій комерційній школі. Після здачі екстерном екзаменів у II Реальній школі в 1909 році юнак поступив на машинобудівне відділення Політехніки в Гразі, потім продовжив своє навчання, закінчивши машинобудівне відділення у Львівській Політехніці (1909–1914). У серпні 1914 року вступив до I-ї бригади Легіонів Польських, де отримав чин підпоручика. З 1918 року – в Польських збройних силах, де отримав черговий чин поручика. Службу продовжив у 8-му полку Легіонів, взяв участь у роззброєнні німців у Варшаві в листопаді 1918 року. Брав активну участь у більшовицько-польсько-українській війні 1920 р. у складі 8-ї дивізії, командував III батальйоном. Після війни Станіслав Богуславський продовжив службу у Війську Польському. В 1924 році закінчив курси підвищення кваліфікації в Центрі підготовки у Рембертові та отримав підвищення на майора. Надалі С. Богуславський служив на посадах командира батальйону у різних полках. У 1930 році він був переведений на посаду інспектора одного з військових навчальних центрів. 30 вересня 1934 року вийшов у відставку у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Після виходу у відставку С. Богуславський переїхав до м. Стрий, де почав працювати на посаді віцеректора оздоровниці неподалік Моршина. У 1938 році його обрали на посаду Войта гміни м. Моршина. Також Богуславський був віцепрезидентом Спілки Польських Легіоністів. У тому ж 1938 році висував свою кандидатуру на обрання послом до Сейму в 69 виборчому окрузі (м. Стрий).
26 вересня 1939 року Станіслава Богуславського заарештувала одна із оперативно-чекістських груп у м. Стрий. Після арешту його етапували до тюрми НКВД м. Дрогобича. Навесні 1940 року перевезли до Києва у розпорядження Управління НКВД УССР по Київській області, де розстріляли та таємно поховали у Биківнянському лісі. В Українському (Київському) Катинському списку його ім’я є під номером 236. За заслуги перед Польською республікою Станіслава Богуславського відзначено високою державною нагородою – Золотим Хрестом Заслуг та кількома пам’ятними медалями.
Полюючи на польських військових пенсіонерів із початком радянської окупації східної частини Польщі, Й. Сталін, вірогідно, переслідував дві цілі. Першою стало фізичне знищення ветеранів більшовицько-польської війни, які були військовою гордістю країни. Другою була особиста помста Сталіна ветеранам за розгром Червоної армії під Варшавою у серпні 1920 року. Своєрідним підтвердженням цього є велика кількість ветеранів війни 1920 р. серед жертв Катинського злочину. Катастрофічна поразка «червоних» під Варшавою ледве не поставила крапку в долі самого Сталіна, проте врятувала тодішню Європу від суцільної руїни та занепаду, які приносив за собою комуністичний режим.
Валерій Філімоніхін
