Кароль Юзеф Войтила, відомий світові під ім’ям Папи Римського Івана Павла ІІ, і донині є прикладом високо духовної людини. Поляк за походженням, перший слов’янин на Святійшому Престолі, він увійшов в історію як реформатор Римо-католицької Церкви і особистість, яка суттєво вплинула на політичні події другої половини ХХ століття.
Кароль Войтила народився у місті Вадовіце18 травня 1920 року в сім’ї відставного поручика Кароля Войтили та вчительки Емілії Качуровської. Рано втративши матір та старшого брата, навернувся до віри, що допомогла пережити йому ці втрати. Захопившись у гімназії театром і літературою, Кароль вступив до Ягеллонського університету на полоністику. З початком війни працював на хімічному заводі й доглядав хворого батька, котрий помер у лютому 1941. Саме смерть останньої близької людини в поєднанні з усім тим горем, яке принесла полякам нацистська влада, стали для Кароля Войтили переламними подіями: він вирішив присвятити своє життя боротьбі зі злом, яке, як тоді здавалось, панувало у світі. Але він обрав не шлях збройної боротьби, а шлях любові й служіння Богові.
Кароль Войтила здобув ґрунтовну теологічну освіту, за його плечами навчання в таємній духовній семінарії у Кракові, факультет теології Краківського університету та Папський університет у Римі, який Войтила закінчив на «відмінно». Після повернення у 1948 році до Польщі починається його духовне й церковне зростання – від священника у невеличкому селі до глави Католицької церкви (обраний у 1978). Після обрання на Папство Іван Павло ІІ, розуміючи критичний стан Римо-католицької церкви, розпочав її реформування. Найбільш визначним у діяльності Івана Павла ІІ вважається покаяння перед Господом і світом за гріхи, допущені церквою за всю історію її існування. У Ватикані було чимало противників такої політики, проте Понтифік вважав, що у ХХІ століття Церква має увійти, очистившись від заподіяного зла.
Іван Павло ІІ також суттєво вплинув на хід політичних подій другої половини ХХ століття. Певною мірою діяльність Понтифіка сприяла падінню комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі. Безумовно, його спонуками були не стільки політичні речі, скільки духовні, зокрема, чітке переконання у правах людини на самовизначення та свободу віросповідання. Відтак, Іван Павло ІІ послідовно захищав права народів на самоусвідомлення та звільнення від комуністичних диктатур. Польща чи не першою відновила свою політичну незалежність унаслідок активної політичної позиції «Солідарності», для якої особистість Кароля Войтили та його місійна діяльність стали найкращим втіленням надій і знаком небесного покровительства. За Польщею почали звільнятись від комуністичного дурману інші країни Європи.Хоча згодом сам Іван Павло II пояснював історичні процеси таким чином: «Було б дуже спрощено стверджувати, що падіння комунізму сталося через Боже провидіння. Комунізм як система певним чином розвалився сам. Він рухнув через свої ж помилки і зловживання. Він засвідчив, щоб був більш небезпечними ліками, а практично найбільш шкідливими ліками, ніж сама хвороба. Він не запровадив справжньої соціальної реформи, хоча і став у світі загрозою та викликом. Але комунізм рухнув сам по собі через притаманну йому слабкість». Проте у цій фразі, мабуть, більше проявилась скромність Кароля Войтили, адже важко заперечувати вплив послань, пасторських візитів Івана Павла ІІ на зростання національної свідомості поляків і їх рішучості боротися з комуністичною владою.
Іван Павло ІІ увійшов в історію як великий проповідник і миротворець. Труднощі і хвороби не зупиняли його в бажанні нести мир і надію іншим народам. Він був першим в історії Понтифіком, який здійснив понад 200 апостольських поїздок до різних країн світу. У 2001 році приїздив і до України з пасторським візитом і, перебуваючи у Києві, 24 червня відвідав Биківнянські поховання і молився у присутності кількох сотень прихожан.
2 квітня 2005 року «Слуга слуг Божих», а цю останню частину свого довгого папського титулу Іван Павло ІІ підтвердив усім діяльним життям, відійшов у засвіти. Похорон Понтифіка став однією з наймасовіших подій в історії людства, адже за упокій його душі молилися безліч вірян різних християнських конфесій, і не лише християнських. Канонізація Івана Павла ІІ, прилучення його до лику Святих Католицької церкву засвідчують не лише данину його спливу на світові процеси, а й повагу та любов мирян.
Тамара Бойко
