8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.
Нагадування суспільству про злочини радянського тоталітарного режиму є важливою складовою політики національної пам’яті у сучасній Україні. Відтак, основними цілями учасників конференції стали аналіз сучасного стану досліджень доби «Великого терору» і Биківнянської трагедії, привернення уваги громадськості до місць масових поховань жертв політичних репресій в Україні та безпосередньо до доль репресованих.
У вітальному слові проректор із науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров підкреслив важливість детальних і достовірних відомостей про трагічні сторінки української історії для виховання студентів. На його думку, від розуміння злочинів тоталітарної системи залежить не лише вибір молодого покоління, а й стан і ефективність держави. Він висловив сподівання на різні формати майбутньої плідної співпраці між інституціями – організаторами.
Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський наголосив на знаковості наукового зібрання – 15-річчя заснування Заповідника і 10-річчя отримання статусу національного. Окресливши основні здобутки колективу, він звернув увагу на перспективи подальшого розвитку. Передовсім, на думку Б. Біляшівського, на території Заповідника має постати меморіальний музей, який дозволить унаочнити Биківнянську трагедію, сконцентрувати інформацію про неї, а також суттєво покращати лекційно-екскурсійне обслуговування відвідувачів. Биківнянські поховання так само потребують максимальної персоніфікації, тому створення, наповнення та введення в обіг електронної бази жертв політичних репресій, розстріляних у Києві та похованих на території Заповідника повинно бути ще одним напрямком у планах на майбутнє.
Заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зауважив, що людський вимір Биківнянської трагедії варто зробити провідним у дослідженнях Заповідника. Введення у науковий обіг маловідомих архівних документів, оприлюднення інформації про конкретних жертв сталінського беззаконня набувають особливої важливості напередодні 80-х роковин початку «Великого терору». Окрім практичної мети, на переконання В. Тиліщака, подібні конференції мають ще й світоглядну, бо мають принаймні морально засудити винуватців голодоморів і репресій в Україні та убезпечити суспільство від повторення подібних злочинів.
Радник-посланник, заступник голови місії Посольства Польщі в Україні Рафал Вольскі зазначив, що Биківнянська трагедія об’єднала українців і поляків, які упродовж тривалого часу сусідували на цій землі. Проте відкриття правди про Биківню, Катинь, П’ятихатки було довготривалим процесом, і, на жаль, ще остаточно незавершеним. Археологічні розкопки на території Заповідника дозволили підтвердити окремі факти чи гіпотези, але остаточну картину національних операцій у добу «Великого терору» ще доведеться встановлювати. Рафал Вольскі підкреслив, що для нього Биківня – це і родинне місце пам’яті, бо тут знайшов останній спочинок один із членів сім’ї, розстріляний співробітниками НКВС.
Учасники конференції виголосили доповіді, базовані на новознайдених архівних джерелах, даних археологічних досліджень, усних історіях родичів репресованих. Жваву дискусію викликали виступи Р. Подкура, А. Зінченка, О. Бажана, Ю. Шаповала, С. Білоконя, М. Гури, присвячені питанням окупаційного характеру комуністичного режиму в Україні, маловідомим питанням «Великого терору», діяльності репресивно-каральних органів у 1937-1938 рр. у м. Києві, механізмам фальсифікації оперативними працівниками НКВС кримінальних справ тощо.
