Декомунізація світоглядної сфери соціуму стала одним із елементів реформування українського суспільства на початку ХХI ст. У цьому контексті провідною задачею для істориків стало висвітлення для широкої громадськості злочинів комуністичного режиму.
Одним із актуальних дослідницьких напрямків на сьогодні є проблема «виконавців». У СРСР не відбулося судового процесу над комунізмом – відповідника Нюрнбергу, – що не дозволило повністю відкрити архіви і, реконструюючи комуністичні злочини, їх осмислити і засудити. Для населення пострадянських республік, у першу чергу Російської Федерації, України і Білорусі, це зумовило б значний світоглядний прогрес, значна кількість людей позбавилася б амбівалентності світогляду. На жаль, у Росії і Білорусії процес засудження комуністичної ідеології припинився. Громадські історико-просвітницькі організації, зокрема «Меморіал», були поступово ізольовані, й згодом їхня діяльність припинилась. В Україні ж процеси дослідження теми «виконавців» повільно розгорталися і набрали темпів з 2018 р. Центральними науковими питаннями стали:
- мотивація вищого політичного керівництва у проведені арештів і судових процесів над чекістами;
- критерії відбору співробітників НКВД для покарання;
- «чистка» співробітників НКВД як перекладання вини на регіональний апарат, пошук «цапів відбувайлів» за безпідставні арешти, катування під час масових операцій;
- наявність конфліктів серед клієнтел у НКВД, партійно-радянських органах як фактор чергової кадрової «чистки» серед чекістів.
Саме цій проблематиці була присвячена онлайн-лекція провідного історика, кандидата історичних наук Романа Подкура «Великий терор: портрет виконавця масових операцій», яка відбулася 2 квітня 2025 року в онлайн-форматі. Організатором події став Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору» у Львові, де з 14 березня представлено фотодокументальну виставку «Великий терор: місця пам’яті».
Лектор розкрив актуальні наукові питання і зазначив, що дослідження згаданої проблеми мало певну динаміку – від вивчення ролі «генерального директора терору» Й. Сталіна, його найближчого оточення, наркомів внутрішніх справ СРСР і радянської України до діяльності конкретних слідчих обласних УНКВД, начальників районних апаратів, безпосередніх виконавців смертних вироків. На сьогодні, зауважив Роман Подкур, учені зуміли окреслити сукупний портрет виконавця – чекіста-організатора, чекіста-слідчого, чекіста-ката. Для цьього вони проаналізували їхній життєвий шлях, моделі поведінки під час окупації Української Народної Республіки, громадянської війни у Росії, боротьби з повстанським рухом, колективізації і Голодомору, партійних «чисток» тощо.
Чимало цікавого, зазначив лектор, вдалося виявити вченим у формуванні різноманітних клієнтел у наркоматі внутрішніх справ СРСР і УРСР, обласних УНКВД, перехрещення взаємовпливів держбезпеки і партійних органів, боротьби за просування на посади «потрібних» людей. Також учені визначили деякі моделі поведінки чекістів під час обвинувачення їх у «порушені соціалістичної законності». Згадані моделі свідчать про спроби «виконавців» уникнути або зменшити власне покарання. Чекісти називали різні причини «порушення соціалістичної законності», але Й. Сталіна та вище партійно-радянське керівництво не згадували, що свідчило про недопустимість критики партії у наявному корпоративному світогляді. Як свідчить практика, ця тенденція зберіглася в органах держбезпеки упродовж всього існування комуністичного режиму.
По закінченню онлайн-лекції Роман Подкур відповів на запитання присутніх, які стосувалися представленої ним наукової теми.
