5 серпня 1937 року в СРСР розпочалось виконання таємного оперативного наказу НКВС №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», затвердженого політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Фактично у цей день стартувала одна з наймасштабніших і найкривавіших репресивних кампаній радянської влади, кількість жертв якої обраховується сотнями тисяч осіб. У Києві та області, як стверджують історики, виконувати сумнозвісний наказ почали передчасно – ще 3 серпня 1937 року.
Принципи «планового господарювання» НКВС застосувало до масового знищення мирних громадян. Наказом №00447 упроваджувались спеціальні ліміти (плани) на вироки по всьому СРСР. Вироки були: І категорії – на розстріл та ІІ категорії – на ув’язнення в таборах ГУЛАГу. Україна отримала смертельні ліміти по всіх тодішніх 11-ти областях та Молдавській АРСР, що на той час входила до складу УРСР. Проте виділені для України цифри уже за пів року зросли майже в чотири рази. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово звертались наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський (червень 1937 – січень 1938), Олександр Успенський (січень – листопад 1938).
Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. Київська обласна трійка НКВС, Вища Московська двійка та різні судові органи (виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР, військові трибунали) ухвалювали рішення про розстріл за переважно сфальшованими, бездоказовими справами.
За даними Українського інститут національної пам’яті, в Україні репресій зазнали майже 200 тисяч осіб, з них понад дві третини були розстріляні. Проте достеменну кількість втрат у період масових політичних репресій історики ще встановлюють.
Загальноукраїнським місцем пам’яті та символом тогочасних подій є Биківнянські могили на околиці Києва. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВС для таємного поховання у Биківнянському лісі.Нині ми знаємо імена далеко не всіх, похованих тут, оскільки частина архівно-кримінальних справ і процесуальних документів була знищена, інша – довгий час ретельно приховувалась за грифом «Секретно».
На думку істориків, загальна кількість похованих у Биківні може становити від 20 до 100 тис. осіб.
У Бикіні поховані тисячі митців, священиків, управлінців та службовців усіх рівнів, селян і робітників, представників національних меншин. На околиці Києва у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок художники Михайло Бойчук, Микола Івасюк, Микола Касперович, Василь Седляр, Софія Налепинська, письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Яків Савченко, Іван Маловічко, Вероніка Черняхівська, Володимир Ярошенко, науковці Іван Миронівський, Олександр Асаткін, Федір Козубовський, Петро Супруненко та інші.
