У далекому 1917 році, як і сьогодні, багато українців стало на захист рідної землі. І як і зараз, воїни української армії боронили свою батьківщину від окупантів зі сходу, з території росії. Серед тих, хто чи не першим захищав українську державність, – командир роти Першого Українського полку, а в подальшому педагог, Микола Федосійович Онищенко.
Народився Микола Онищенко 1890 року в селі Безполля Полтавської області. Отримавши педагогічну освіту, певний час працював учителем, та з перебігом Першої світової війни (у 1917 р.) закінчив Тифліську школу прапорщиків і,повернувшись навесні 1917 року до України, очолив роту Першого Українського полку.
У 1919 році Микола Онищенко служить в офіцерській караульній роті армії Денікіна у м. Золотоноша, та напередодні захоплення міста більшовиками кидає військову службу і повертається до педагогічної роботи.
Він працював шкільним учителем багато років, майже до самого арешту. Не зважаючи на лояльність Миколи Федосійовича до влади, органи НКВС не оминули увагою його військове минуле, а відтак, він потрапив під репресивний маховик сталінського режиму. 5 березня 1938 року Микола Онищенко був заарештований органами НКВС і звинувачений в контрреволюційній діяльності та участі у контрреволюційній організації.
Під час допитів (перший протокол, наявний у справі Миколи Онищенка, датований 5 травня 1938 р.) слідчих цікавить насамперед його військова служба. Намагаючись дізнатися якомога більше про військове минуле чоловік, слідчі НКВС перетворюють свідчення на звинувачення. У підсумку, за версією слідства, Миколу Федосійовича «викривають» як члена контрреволюційної військової організації, яка мала на меті боротьбу з радянською владою.
На підтвердження версії слідства справу Миколи Онищенка наповнюють нібито реальними фактами: завербований до організації директором школи села Дзюнков Вінницької області Миколою Масловим, який у розмові зі своїм підлеглим «зазначав, що радянській владі загрожує велика сила із зовні»; здійснював вербування нових членів організації, метою якої була деморалізація Червоної армії, а також проводив контрреволюційну агітацію у публічних місцях і серед учителів.
На допиті 16 травня Микола Онищенко визнав свою участь у «контрреволюційній військово-офіцерської організації», а наступного дня, 17 травня, підтвердив, що організація «мала на початку війни створювати у тилу повстанські загони з антирадянськи налаштованих осіб», які під командуванням членів організації завадили б просуванню військ, здійснювали знищення мостів і залізничних вузлів, захоплювали окремі населені пункти. Ці свідчення стали додатковим підґрунтям для звинувачення Миколи Федосійовича.
Попри те, що наявні в архівно-кримінальній справі протоколи допитів, як і обвинувальний висновок, датовані травнем 1938 року, засідання трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР, яке засудило педагога до розстрілу, відбулося лише 5 вересня 1938 року.
Вирок був здійснений в одній із в’язниць міста Києва 7 вересня 1938 року.
Імовірним місцем поховання Миколи Федосійовича Онищенка є Биківнянський ліс.
Микола Бривко
