Українське селянство більшовицькій владі завжди видавалося прихованою небезпекою. Попри задеклароване гасло «Земля – селянам», влада в СРСР намагалася не лише контролювати селян, позбавляючи їх паспортів, виписуючи трудодні, а й відібрати землю і врожай. Натомість український селян прагнув свободи, здійснюючи по можливості супротив більшовицькій навалі, масовій колективізації – чи в пасивній формі, чи словом, чи під час збройного повстання, навіть наражаючись на ще більші репресивні заходи окупантів.
Чесно працював на своїй землі і мешканець села Зеленьки Обухівського району Київської області Агей Євменович Натикач. Народився він 16 грудня 1889 році. За часів Першої світової війни був мобілізований на військову службу до Російської імператорської армії. Усе своє життя Агей Натикач мешкав у своєму селі, разом із дружиною Яриною Кузьмівною виховував чотирьох дітей, а у 1930 році, як і більшість односельців, був змушений вступити до місцевого колгоспу імені Сталіна, в якому працював столярем.
Заарештували Агея Натикача 26 квітня 1938 року за звинуваченням в участі у контрреволюційній повстанській організації, яка нібито мала за меті повалення радянської влади в Україні збройним шляхом під час війни капіталістичних країн проти СРСР.
Уже на наступний день відбувся перший допит Агея Євменовича, під час якого слідчі НКВС розширили звинувачення, дописавши ще участь у контрреволюційній куркульській повстанській організації ще у 1931 році. Початково чоловік заперечував взагалі існування подібної організації, але згодом усе підтвердив слідчим, ще й визнав, що за її завданням, проводив антирадянську агітацію на селі. Зокрема, висловлював у присутності колгоспників думку, «що радянська влада довго не буде існувати».
Інший допит так само відбувся 27 квітня 1937 року, вочевидь, слідчі НКВС мордували селянина цілу добу. Тож не дивно, що Агей Натикач погодився із планами т.зв. «збройного повстання в тилу Червоної армії» та надметою – «створенням капіталістичної країни».
Фактично це єдині допити, що нині зберігаються в архівно-кримінальній справі Агея Євменовича. І вже 28 квітня 1938 року трійка при УНКВС по Київській області ухвалила рішення про розстріл Агея Натикача, який був виконаний через місяць – 28 травня 1938 року в одній із в’язниць НКВС у Києві.
В цей день, окрім Агея Євменовича, було розстріляно його односельців – Людвіга Липинського, Володимира та Федора Зосимовича і Федора Кузьмовича Сидоренків, Архипа та Семена Мостіпанів, Миколу Шевченка, Миколу Коркішка, Гуру Романченка, Максима та Кирила Костенків, Гаврила Кавуна, Каленика Білоцерковецького, Авраама Лінника, Трохима Савченка. Усіх їх, імовірно, поховано на території спецділянки НКВС у Биківнянському лісі.
Лише під час реабілітації було з’ясовано, що жодних контрреволюційних організацій в селі Зеленьки чи в Миронівському районі не існувало, що слідчі НКВС повністю сфальсифікували цю справу. Як підсумок, 26 вересня 1959 року згідно з Постановою № 159 Президії Київського обласного суду дію рішення трійки при УНКВС по Київській області було припинено, а репресованих селян реабілітовано повністю.
Микола Бривко
