Андрій Степанович Горуля, як і мільйони його співвітчизників, опинився у самому вирі подій початку ХХ-го століття. Світова війна, розпад Російської імперії, Українська революція, більшовицький жовтневий переворот 1917 року, криваве встановлення комуністичної влади в Україні та перманентні репресії тоталітарного режиму… Всі ці важкі випробовування випали на його долю, а згодом і він став однією з численних жертв Великого терору.
Андрій Степанович Горуля (спр. – Олександр Михайлович Монастирський) народився у 1891 році у с. Нянівка Радомишльського повіту Київської губернії (нині – Малинський район Житомирської області) у родині робітника. Здобувши освіту у місцевій сільській школі, юнак опиняється у Російській імператорській армії. У 1914 – 1917 роках Андрія Горуля як єфрейтор, а згодом і старший унтер-офіцер брав участь в бойових діях на румунському фронті.
Подальша військова кар’єра Андрія Горулі багата на перипетії та службу в різних арміях. У Збройних силах Української Держави часів П. Скоропадського він був начальником гетьманської варти міста Радомишля; у війську УНР продовжив службу на посаді коменданта, у Добровольчій армії під командуванням А. Денікіна став помічником начальника господарської частини одного з полків. Відступивши разом із денікінцями до Одеси, чоловік переховувався у німецький колонії. Після окупації Одеси частинами Червоної армії був змушений змінити своє прізвище та ім’я з Монастирського Олександра Михайловича на Горулю Андрія Степановича (прізвище його діда по матері).
Наприкінці 1921 року Андрій Горуля повернувся до Києва, де працював на різних роботах, зокрема торгував печеним хлібом на Бессарабському та Сінному ринках. З 1922 по 1928 роки був кондуктором київського міського трамваю. З 1928 року до моменту арешту працював на Південно-Західній залізниці помічником машиніста депо Київ ІІ.
Заарештований НКВС 14 листопада 1937 року, ймовірно, за доносом сексота. Був звинувачений у проведенні націоналістичної антирадянської агітації. В архівно-кримінальній справі збереглися висловлювання Андрія Степановича щодо справжнього становища робітників при сталінському режимі: «Радянська влада обдурила увесь чесний народ і тільки тримається силою зброї», «…Після арешту ніхто не повертається і сім’я не знає, куди поділись чоловіки, батьки. Зараз жити гірше ніж при царі, старі робочі згадують ті часи, як найкращі», «…Робочі зараз з голоду помирають, працювати приходиться багато, через силу, а заробітки злиденні, сьогодні жити гірше ніж при царському режимі. Дарма старались зробити революцію». Власне за ці висловлювання він потрапив до катівень НКВС. Чекісти з ним розправилися швидко та безжально. Менше ніж за тиждень після арешту, 20 листопада 1937 року постановою трійки при УНКВС УРСР по Київській області його було засуджено до смертної кари. Андрія Степановича Горулю розстріляли у Києві 27 листопада 1937 року, а реабілітували аж у 1989 році.
Валерій Філімоніхін
