Однією з ознак будь-якого тоталітарного режиму є шпигуноманія. У цьому сенсі показовою є теза Й. Сталіна з його промови на пленумі ЦК ВКП(б) 3 березня 1937 року, що «заслання шпигунів і диверсантів є неодмінним атрибутом будь-якої буржуазної держави», відповідно з якою він припустив, що «в тили Радянського Союзу буржуазні держави повинні засилати вдвічі та втричі більше шкідників, шпигунів, диверсантів та вбивць, ніж у тили будь-якої буржуазної держави». Найбільш виразно шпигуноманія проявилася в період Великого терору, коли національність чи місце народження розглядались як привід для звинувачення людини у шпигунстві. Прикладом такого безпідставного ставлення є доля тесляра, уродженця Латвії Арнольда Цауне.
Народився Арнольд Якович 20 жовтня 1900 року в селищі Ломи (Латвія) в родині селян. У молоді роки парубок зацікавився комуністичними ідеями і в 1919-1920 роках перебував на службі у червоній армії, з якою, за версією органів НКВС, у 1920 році дезертирував. Після цього Арнольд Цауне опинився у незалежній Латвії (повернувся додому), де, знову ж, за версією НКВС, у 1925 році став агентом «латвійської розвідки», точніше – «Інформаційного відділу» у складі Міністерства внутрішніх справ, головним завданням якого були захист державної безпеки і протидія шпигунству, зокрема з боку СРСР. У тому ж 1925 році Арнольд Цауне, побоюючись свого арешту з боку латвійської влади, оскільки нібито був членом комуністичної партії, перетнув кордон із СРСР. Це стало одним із приводів для арешту його брата Йосипа Єроманова.
Здобувши у 1928 році радянську освіту, Арнольд Якович був відряджений до Західно-Сибирського краю, де у 1935 році його вперше заарештували за так звану «шпигунську діяльність» і засудили на 1 рік. У грудні 1936 року він приїхав до Києва, де мешкав його брат.
На момент свого другого арешту, 29 листопада 1937 року, Арнольд Цауне працював теслярем в одній із київських артелей з ремонту меблів. Під час обшуку органами НКВС у нього були вилучені бойові патрони для пістолета, документи, фотоплівки, топографічна карта та листування на 86 аркушах, яке, на думку слідчих, не належало до речових доказів, а тому було знищене. Слід зазначити, що друкований акт про знищення паперів було складено 22 листопада 1937 року, а постанова про їх знищення датується 23 грудня 1937 року, що вказує на певну недбалість з боку слідчих НКВС до ведення справи.
Перший допит, наявний в архівно-кримінальній справі Арнольда Яковича, датований 3 грудня 1937 року. Під час цього допиту підслідний зізнався у «шпигунській діяльності на користь Латвії». Обґрунтуванням обвинувачення стали для слідчого події 1925 року, коли Арнольду Цауне разом з іншими членами «підпільної комуністичної організації» вдалося переправити через радянський кордон до Латвії типографію, яку після арешту Йосипа Єроманова сховали в лісі. Ці події були «підтверджені» під час допиту 26 лютого 1936 року Яковом Зіллє та 10 грудня 1937 року – Йосипом Єромановим. Проте конкретних фактів про так звану «шпигунську діяльність» наведено не було.
Єдиними проявами «шпигунської діяльності» Арнольда Цауне, за версією НКВС, є свідчення самого Арнольда Яковича про події 1920 року, коли під час перетину кордону з Латвією він передав «латвійській розвідці» відомості про розташування у прикордонній зоні радянських військових частин, склад латиської стрілецької дивізії та її озброєння. Серед пред’явлених Арнольду Цауне обвинувачень була й провокаторська робота серед членів латвійської комуністичної партії. Ця фальсифікація з боку органів НКВС дала можливість звинуватити його у шпигунській та диверсійній діяльності на користь Латвії.
На підставі шифротелеграми наркома СРСР Єжова № 49990 від 30 листопада 1937 року і згідно з рішенням наркома НКВС СРСР та прокурора СРСР від 25 січня 1938 року Арнольда Яковича Цауне «засудили» до вищої міри покарання та 4 лютого 1938 року розстріляли в одній з в’язниць міста Києва. Імовірним місцем його поховання є колишня спецділянка НКВС у Биківнянському лісі.
26 лютого 1960 року Арнольда Цауне було реабілітовано у зв’язку із відсутністю складу злочину.
Микола Бривко
