Опинившись сьогодні в епіцентрі світової історії, українці усвідомлюють велику місію, яку їм доводиться виконувати. Вона полягає не лише у звільненні рідної землі від російських загарбників, а і в необхідності розвінчати міфи, на які спирається держава-агресор, довести усьому світові, що проголошене нею правонаступництво радянського минулого полягає й у наслідуванні радянського наративу щодо існування держави в оточенні зовнішніх ворогів і у необхідності постійного відстеження ворогів внутрішніх.
Одним із прикладів масштабної фальсифікації, до якої вдавались радянські репресивно-каральні органи у період Великого терору 1927–1938 років, є справа про міфічну «біодиверсійну організацію», яка нібито діяла у системі санітарного управління Київського військового округу. Ключовим фігурантом цієї справи став Борис Суслов – лікар, який більшу частину життя працював на керівних посадах у системі охорони здоров’я в армійських структурах.
Борис Суслов народився 19 травня 1886 року у Москві, в родині лікаря і спадкового дворянина Якова Суслова та вчительки Катерини Суслової. Про його юнацькі роки відомо, що, наслідуючи батька, він обрав фах лікаря і вступив до медичного факультету Московського університету, по закінченні якого (1910) невдовзі отримав чин колезького асесора. У післяреволюційний період Борис Суслов опинився на службі у Військово-санітарному управлінні Московського військового округу. У 1925 році його перевели до України на посаду начальника Санітарного управління Українського військового округу. Фактично, у цей час у його підпорядкуванні були військові частини всієї території радянської України та Криму. Та у 1930 році він залишив військову службу і деякий час (1930–1936) працюваву Народному комісаріаті охорони здоров’я (Наркомздраві). Останнім місцем роботи/служби Бориса Суслова був Київський військовий округ, де він виконував обов’язки помічника начальника Санітарного управління.
Бориса Суслова заарештували 6 листопада 1937 року. Арешту передував запит Управління держбезпеки НКВС УРС Р до 5-го відділу Київського військового округу (за місцем служби Бориса Суслова). Надана на запит довідка характеризувала його діяльність у період 1920–1930-х років виключно як руйнівну і небезпечну для радянської держави. На той момент, значна кількість людей, з якими Борис Суслов контактував у службових справах, була заарештована. Оскільки всі вони вважались ворогами народу, це автоматично кидало тінь на усіх дотичних до них осіб.
Те, що інкрімінувалось Борису Суслову й іншим спеціалістам у галузі санітарної справи, було названо «антирадянською військово-фашистською змовою» і визначалось як зрада Батьківщини (ст 54-1 Карного кодексу УРСР). Вже за два тижні після арешту Борису Суслову було пред’явлено обвинувачення в участі у «диверсійній організації, яка здійснювала бактеріологічні диверсії». Остаточні висновки у справі з’явилися майже через рік. Слідчі спирались на багатосторінкові протоколи допиту самого Бориса Суслова (загальна кількість друкованих сторінок, на яких зафіксовані його «покази», –167!) і «свідчень» інших заарештованих у цій справі осіб (принаймні, четверо з них були розстріляні, двоє –засуджені до заслання, ще двоє –померли після арешту).
Відповідно до обвинувального висновку, Борис Суслов, як учасник «біодиверсійної організації», проводив диверсійну роботу, «спрямовану на послаблення міці Червоної Аармії і підрив обороноспроможності країни». Не погодитись із викладеними слідством аргументами у заарештованого не вистачило ані фізичних, ані моральних сил. Для посилення тиску на нього слідчі вдались до арешту його дружини.
Ольгу Суслову заарештували 21 листопада 1937 року і понад рік утримували у Лук’янівський в’язниці без пред’явлення обвинувачення. Єдиною метою слідчих було, аби вона «підписала покази проти чоловіка» (тобто, вже готові, віддруковані «покази»!). Не отримавши бажаного результату, Ольгу Суслову звільнили і, як зазначається у її листі 1956 року, «видали на руки чистий паспорт…із вказівкою не згадувати в анкетах про свій арешт». У подальшому, це дало їй змогу працювати та виховувати сина, який довідався про звинувачення батька багато років потому.
У 1956 році під час перегляду справи Бориса Суслова за запитом його дружини були зроблені висновки щодо наявних у ній порушень і фільсифікацій. Серед них: 1) невідповідність інкримінованих Борису Суслову злочинів, як-от «дій, спрямованих на масове отруєння військовослужбовців… через введення у їжу інфекційних бацил, шляхом неправильного визначення групи крові»та ін., висновкам, наведеним у долученому до справи повідомленні про причини захворювань військовослужбовців у 1935–1937 роках; 2) протиріччя у свідченнях Суслова й інших допитаних у справі осіб щодо конкретних епізодів, пов’язаних з їхньою «диверсійною діяльністю» (зокрема, щодо вербувальників); 3) свідчення одного із засуджених у справі лікарів про застосовування незаконних методів слідства під час попереднього розлідування і примус до підпису «визнавальных» показів; 4) наявність у справі Бориса Суслова виключно віддрукованих протоколів, які не можуть вважатись справжніми! 5) засудження колишніх робітників НКВС УРСР Ратинського і Блюмана, які брали участь у розслідування справи Суслова, «за злочинну діяльність в органах НКВС».
Під час проведення дорозлідування справи Бориса Суслова у 1956 році було допитано велику кількість осіб, які надали йому виключно позитивну характеристику. Серед значного документального доробку у справі 1956 року виокремлюється протокол допиту Умеренка Миколи Івановича, який розповів про те, як у жовтні 1938 року проходила «очна ставка» між ним та Борисом Сусловим: «…в кабінеті слідчого нас розсадили… обличчями до стіни. Суслов сказав, що йому відомо, що я завербований… Обурившись, …я підвідвся [«вскочил»] і побачив Суслова, чий вигляд був жахливим: постарілий, бліде обличчя із позбавленими життя очами, що метушились. Суслова відразу вивели, і очна ставка на цьому завершилась».
Цей красномовний епізод є надважливим свідченям проти репресивно-каральних органів радянської держави. Він виразно демонструє жахливі умови, у яких опинялись заарештовані, тортури, до яких вдавались чекістиза для «доведення» сфальсифікованих фактів.
Борис Суслов розстріляний 2 жовтня 1938 року за вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР. Реабілітований у 1956 році.
Олена Полідович
