Антибільшовицьке повстання у Борисполі в 1920 році належить до тем, які досі потребують глибокого вивчення. На сьогодні історикам не відомі прізвища всіх повстанців – як загиблих, так і уцілілих. Також достеменно не вдалося встановити справжню причетність згодом репресованих бориспільців до цього виступу, проте радянські репресивні органи залюбки використовували щодо місцевих мешканців факт повстання, згадуючи про це на допитах у 1937-1938 роках. Серед жертв політичних репресій, пов’язаних із Борисполем, є ім’ я уродженця цього міста – Дмитра Несторовича Пінчука.
Народився Дмитро Пінчук 24 лютого 1901 року в родині заможного селянина Нестора Павловича, який виховував своїх трьох синів у любові до родини і України.
Закінчивши навчання у Бориспільській соціально-економічній школі у 1920 році, юнак почав працювати у школі. Та музика завжди цікавила Дмитра, і у 1926 році парубок вступає до 1-ї Харківської капели бандуристів, з якою гастролює всією Україною. У 1927 році він вже стає артистом Київської капели бандуристів. На ті ж роки припадає перший арешт Дмитра Пінчука. У 1929 році був заарештований та засуджений Колегією ДПУ на три роки таборів за “проведення антирадянської контрреволюційної діяльності”. Господарство, яким володіла родина Пінчуків, у 1931 році було розкулачено.
Після повернення із заслання Дмитро Пінчук мешкає переважно у Києві і області, а до рідного міста приїжджає до батьків чи у справах.
На момент другого арешту 19 березня 1938 року Дмитро Несторович працює рахівником Речинської ділянки Чорнобильського лісництва і спільно з дружиною Анастасією Іванівною виховує двох доньок – Тамару, 10 років, та Раїсу, 3 років.
Органи НКВС УРСР звинуватили Дмитра Несторовича в участі у контрреволюційній повстанській організації та проведенні антирадянської діяльності. Слід також зазначити, що у довідці-характеристиці Бориспільської селищної ради від 30 березня 1938 року Пінчук Дмитро вказується як активний учасник антибільшовистського повстання у м. Борисполі у 1920 році і визнається як соціально небезпечна особа. Натомість на допитах Дмитро Нестерович ніколи не визнавав і не вказував, що він брав участь у повстанні 1920-го року. Проте на допиті від 22 березня 1938 року визнав себе членом контрреволюційної-націоналістичної повстанської організації.
Як вказував Дмитро Пінчук на допитах, як член контрреволюційної організації він повинен був “проводити вербовку нових осіб серед учасників повстання проти Радянської влади, колишніх куркулів та антирадянсько налаштованих осіб”. Безперечно, слідчих НКВС цікавило питання, якою зброєю володіла ця «контрреволюційна націоналістична повстанська організація». У відповідь Дмитро Несторович, вказував, що нібито «для виступу організація повинна забезпечити себе зброєю за рахунок зброї, що знаходиться у населення та мисливських рушниць, що є на руках в учасників» та зазначав, що сам особисто жодної зброї не мав і не має.
Слідчі НКВС звинуватили Пінчука Дмитра Несторовича у керуванні контрреволюційною повстанською організацією у Бориспільському районі, проведенні вербувальної роботи до організації та активній контрреволюційній націоналістичній роботі серед населення.
Рішенням Особливої трійки УНКВС в Київській області 16 квітня 1938 року Дмитро Несторович був засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 29 квітня 1938 року в одній із в’язниць міста Києва. Реабілітований 18 січня 1956 року рішенням Київського обласного суду.
Микола Бривко
