Проголошувати ворожим усе, що пов‘язане з самобутністю нашого народу, його мовою, історією та культурою і знищувати Україну і українське під вигаданим приводом «тероризму» і «небезпеки для Великої держави»… Сьогодні ми знов бачимо, як ці принципи намагається втілювати наш сусід. Хіба є в цих діях щось нове? Хіба варто ще плекати якісь ілюзії з цього приводу? Відповіддю на ці запитання можуть бути долі тисяч і тисяч закатованих у роки Великого терору. Одним із них був Кирило Юхимович Коршак — музейник, археолог і літератор.
Кирило Коршак народився 12 травня 1897 р. у іселі Дирдин нині Городищенського району Черкаської області у родині селянина-бідняка.
Жага до знань привела юнака на суспільно-економічне відділення факультету професійної освіти Київського інституту народної освіти, а далі була аспірантура при Київському історичному музеї та Археологічному музеї ВУАН. У 1932 році Кирило Коршак захистив дисертацію з археології і влився у гроно провідних українських археологів того часу. З 1932 по 1934 роки він працював науковим співробітником в Археологічному музеї Києва і вів насичене дослідницьке життя: брав участь у розкопках поселення трипільської культури в 1934 році та в 1936–1937 роках в селі Халеп’я та в 1935 році — скіфських курганів в місті Нікополі. Був фахівцем з питань економіки суспільств епохи енеоліту та бронзової доби на українських землях.
У 1934–1937 роках Коршак — науковий співробітник Інституту історії матеріальної культури ВУАН. Вчений прекрасно розбирався в питаннях древніх культур на українських землях. Згодом усі його наукові досягнення будуть перекручені слідчими НКВС і поставлені йому в провину як докази «оголтєлого украінского националізма».
На середину 1937 року хмари над головами українських музейників остаточно зімкнулись. Співробітники НКВС пильно «викошували» практично усіх, хто, на їхню думку, міг бути бодай хоч трохи «антирадянськи налаштованим». Кирила Коршака спочатку звільнили з посади, а 6 листопада 1937 року заарештовали за звинуваченням в «активній участі в українській контрреволюційній націоналістичній організації, яка стояла на терористичних позиціях».
Варто звернути увагу на те, що до спецкорпусу Київської тюрми Кирило Коршак потрапив 6 листопада, наявна в архівно-кримінальній справі анкета заарештованого була складена і підписана 22 листопада, а постанову про обвинувачення Коршаку проголосили 10 грудня 1937 року. Така ж сама дата стоїть на першому наявному у справі протоколі допиту. Дивує, що з першого ж рядка Кирило Коршак починає свідчити проти себе. Не можна стверджувати стовідсотково, але виглядає так, наче у справі бракує документів. Підкріплюється ця підозра й тим, що у протоколі обшуку записано про вилучення восьми фотокарток і профспілкового квитка обвинуваченого. Зазвичай такі документи долучаються до справи, але вони відсутні. Можливо, так само бракує і перших допитів.
З наявних сторінок архівно-кримінальної справи дуже добре видно, які абсурдні звинувачення висувалися вченому. Чого вартують такі рядки: «В експедіції я вдягався дуже погано. На це я відповідав, що не можу дістати дешевої необхідної матерії, а дорогої купити не в змозі. Така відповідь викликала серед робітників розмови про брак мануфактури на ринку, а також про те, як погано живуть вчені люди. Я не зупиняв ці розмови. Це був прихований вид агітації проти радянської влади. Вести пряму агітацію я не міг, бо боявся бути одразу викритим». Однак подивимося в опис майна, що на момент арешту мав вчений-археолог Кирило Коршак. Кілька предметів меблів, один костюм чоловічий парусиновий, одна майка, одна пара трусів, один старий вовняний піджак, стара гімнастерка, прорезинений плащ, старе осіннє вовняне пальто, одна подушка, одна ковдра, одне простирадло, три наволочки, три фіранки, стара парасолька, пара ножиць, одна столова і дві чайні ложки, пом’ята виделка, металевий підсклянник і термос. А ще скриня, абажур для настільної лампи та два похідних стільця.
Практична уся дослідницька і виставкова праця вченого була поставлена йому у провину, бо він був дослідником саме української старовини, готував експозиції саме українських предметів побуту. Неможливо без болю читати сторінки цих допитів і неможливо не проводити паралелі з сьогоденням.
20 грудня 1937 р. видатний учений і музейник був засуджений виїзною сесією Військової Колегії Верховного Суду СРСР на смерть. 22 грудня 1937 р. Кирила Коршака було розстріляно, а тіло, ймовірно, вивезено і поховано у братській могилі на території таємної спецділянки НКВС у Биківнянському лісі. Рівно через 23 роки 22 грудня 1960 р. Кирила Юхимовича Коршака було посмертно реабілітовано за відсутністю складу злочину.
Ольга Озоліна
