11 червня 1938 р. оперуповноважений 9 відділу УГБ НКВД УССР П. Веретєнніков ухвалив постанову про арешт священника Марка Федоровича Грушевського. Його обвинувачували як «учасника контрреволюційної, повстанської і терористичної організації» й інкримінували ст. 54-8 (вчинення терористичних актів) і 54-11 (організаційна діяльність для вчинення контрреволюційного злочину) Кримінального кодексу УССР. У той же день був підписаний ордер про його арешт і обшук. Помешкання по Киянівському провулку, 6 обшукували два співробітники НКВД УССР Беркун і Бривко. Вони вилучили приватне листування, паспорт, ощадну книжку, де зберігалося 5 руб., два футляри для окулярів, годинник та хрест білого металу. Вже підслідного М. Грушевського відвезли до спецкорпусу Київської в’язниці.
Марко Федорович Грушевський народився 25 квітня 1865 р. с. Худоліївка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Черкаського району Черкаської області). Він належав до роду Грушевських – до покоління праправнуків Данила Груші, тож із Михайлом Грушевським були чотириюрідними братами.
Марко став третьою дитиною у родині дяка церкви св. Параскеви. Із одинадцяти народжених дітей вижило восьмеро, серед них і Марко. Із раннього дитинства у нього був хист до науки. Спостерігаючи його зацікавлення, батько, Федір Іванович, намагався підтримати синові здібності. Освіту Марко отримав у Черкаському духовному училищі та Київській духовній семінарії. Ще у семінарії він активно долучився до громади, що сповідувала відродження української церкви, мови та культури.
Після завершення навчання у семінарії, вчителював. У 1897 р. – висвячений у священники. Церковне керівництво було невдоволене його українофільськими настроями. Вчитель, а згодом священник М. Грушевський збирав етнографічний матеріал, намагаючись пізнати витоки українського народу.
Його перу належить збірка «Гетьманське гніздо: урочища й перекази села Суботова та його околиць» про родовий маєток Богдана Хмельницького та місця гайдамаччини на Чигиринщині, етнографічні розвідки: «Оселище» (присвячена культурній традиції будування оселі), «Дитячі забавки та гри усякі» та «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу».
Із початком Української революції 1917-1921 рр. Марко Федорович долучився до відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. Він став членом редколегії журналу «Церква і життя», станом на 1927 р. керував справами редколегії. У другій половині 1920-х рр. він також виконував обов’язки секретаря Всеукраїнської Православної церковної ради, з 1926 р. був членом її Президії. Однак згодом через національну спрямованість Українську Автокефальну Православну Церкву більшовики розгромили, а її очільників В. Липківського, Й. Оксіюка, К. Кротевича та інших репресували.
Змусили зректися сану і Марка Грушевського, про що було повідомлено у газеті «Пролетарська правда» від 5 лютого 1930 р. Позбавлений виборчого права як священник, він опинився без засобів до існування. Лише у червні 1931 р. він через біржу праці зумів влаштуватися сторожем Жовтневої лікарні. Потім працював кур’єром при матеріальній частині ВУАН. На час арешту він працював сторожем артілі інвалідів.
Його діти вже були дорослі, однак батько прекрасно розумів наслідки свого арешту для їхнього майбутнього. Склад його родини був такий: син Анатолій, 33 років (працював різноробом), донька Галина, 30 років, студентка університету, донька Тамара, 27 років, бібліотекарка університету.
Перший допит відбувся 26 серпня 1938 р. Його допитував начальник відділення 4 відділу УГБ НКВД УСРР лейтенант державної безпеки П. Добрічєв. Марко Федорович визнав «участь в контрреволюційній організації», назвав «спільників» – членів Всеукраїнської Православної церковної ради. Останні були вже або арештовані, або померли.
Аналіз дати арешту і першого допиту, тексту протоколу вказують на фальсифікацію кримінальної справи. Перший допит відбувся майже через півтора місяці після арешту. Наявні дослідницькі матеріали доводять, що тривалий розрив між арештом і першим допитом свідчить про психологічний тиск і ймовірні фізичні катування підслідного. Протокол першого допиту був вже надрукований, на окремих його сторінках містяться чисельні правки, засвідчені підписом Марка Грушевського. У справі відсутній рукопис цього протоколу. Для практики 1937–1938 рр. це означає, що протокол був підготовлений слідчим заздалегідь і Марка Грушевського змусили його підписати.
І наостанок – це був перший й останній протокол допиту. До кримінальної справи були долучені лише витяги із протоколів допиту інших членів Всеукраїнської Православної церковної ради, де вони згадували прізвище Марка Грушевського.
Обвинувальний вирок без дати, що також свідчить про попередню підготовленість, був затверджений начальником 4 відділу УГБ НКВД УССР Алєксандром Яралянцем.
На засіданні трійки при УНКВД по Київській області 29 серпня 1938 р. було ухвалено рішення про розстріл М. Грушевського. Вже 2 вересня 1938 р. вирок виконано. Останній прихисток Марко Федорович Грушевський, єпископ Української Автокефальної Православної Церкви знайшов у Биківнянському лісі.
У травні 1989 р. Марко Грушевський був реабілітований. Його донька, Тамара Марківна Грушевська, отримала довідку про посмертну реабілітацію батька.
Література:
Кучеренко М. «Не тут і не сі часи» (Марко Федорович Грушевський)// Кучеренко М., Панькова С., Шевчук Г. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського. – К.: «Кий», 2006. – С. 124–194.
Постать Марка Грушевського на зламі епох: історико-культорологічні візії: зб. наук. пр. / І. Гирич, М. Кучеренко, Я. Левчук, І. Преловська, В. Шульга [та ін.]. – К.: Інститут культурології НАМ України, 2014. – 272 с.
Роман Подкур
