Письменник, критик і перекладач Майк Йогансен запам’ятався сучасникам як чоловік із прекрасним почуттям гумору, великий інтелектуал, тонкий знавець європейської культури і загалом харизматична особистість. У нього закохувались жінки Харкова й не лише, від його гострого слова потерпали графомани, а російський поет-футурист Володимир Маяковський, зазнавши ганебної поразки у більярд, був змушений лізти під стіл. Етнічний німець, що на початках своєї літературної кар’єри писав російською, Майк Йогансен свідомо обрав українськість – як власну ідентичність, мову, шлях, долю…
Михайло Гервасійович Йогансен (це від потім скоротить своє ім’я до лаконічного й звучного Майк) народився 28 жовтня 1895 року в Харкові в родині вчителя німецької мови. Походження батька письменника досі є предметом дискусій, адже в різних джерелах говориться про латвійське, шведське чи норвезьке коріння. Матір – Ганна Федорівна Крамаревська походила зі старобільських козаків. Майк Йогансен встиг отримати ґрунтовну освіту на історико-філологічному факультеті Харківського імператорського університету, який закінчив буремного 1917 року. Якісна освіта укупі зізнанням європейських мов не лише забезпечили Михайлу Гервасійовичу славу неперевершеного лінгвіста, а сформували його як розмаїтого й талановитого митці: він перекладав Ф. Шиллера, В. Шекспіра, Е. По, О. Генрі, писав поезію й прозу, виступав автором/співавтором сценаріїв, видавав кілька популярних тогочасних часописів.
У 1921році Майк Йогансен досить тісно сходиться із харківськими літераторами Миколою Хвильовим, Василем Елланом-Блакитним і Володимиром Сосюрою. Разом вони засновують Спілку пролетарських письменників «Гарт»(1923), ключовою статутною вимогою якої була творчість українською мовою. Після розпаду «Гарту» Майк Йогансен вливається в інше провідне літературне об’єднання 1930-х років – «ВАПЛІТЕ» (Вільну академію пролетарської літератури). Організація, чиїм лідером був М. Хвильовий, проголошувала творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих зразків західноєвропейського мистецтва, за що й отримувала різноманітні нагінки від радянської влади.Зрозуміло, що у відомій літературній дискусії 1925-1928 років Майк Йогансен виступив на боці своїх літературного побратима, поділяючи гасла «Геть від Москви! Дайош Європу!» Після гострої критики радянських партійних і літературних діячів «ВАПЛІТЕ» змушене було «самоліквідуватися», а його учасники продовжили індивідуальну письменницьку діяльність.
Майка Йогансена заарештували 18 серпня 1937 року співробітники Харківського обласного управління НКВС. Згодом письменника перевезли до Києва, де утримували в Лук’янівській в’язниці. Між арештом і протоколом першого допиту, принаймні того, що зберігається у ГДА СБУ в архівно-кримінальній справі письменника, минуло майже два місяці.
Можна лише здогадуватись, під яким психологічним і фізичним тиском перебував Майк Йогансен, адже катування, побиття, шантаж стали у той період традиційною практикою для співробітників радянських репресивних органів.
Відтак не дивно, що протокол допиту від 16 жовтня 1937 року виглядає як наперед узгоджений текст, як текст, що містить потрібні слідчому зізнання Майка Йогансена у тому, що він є активним учасником контрреволюційної організації.
Проте високий інтелект письменника дозволив навіть у безнадійній ситуації залишати свідчення, важливі для нашого розуміння тогочасного літературногожиття.Хоч, очевидно, для слідчих це було додатковим доказом його «націоналістичних поглядів». Зокрема, Майк Йогансен свідчить, що «при радянській владі тому, хто пише правдиво, не дозволяють друкуватися, а створюють сприятливі умови для бездарів, що пишуть під диктовку»,що, на його переконання, «українська культура пригнічується, а українцям не дають розвивати українську культуру».
Захоплення Майка Йогансена мисливством також стало приводом для звинувачень.Попри те, щовін мав дозвіл на проведення полювання, факт наявності у квартирі мисливської рушниці дозволив чекістамзробити з інтелектуала, знавця десятка іноземних мов — «терориста», який мав виконати «терористичний акт проти партії та уряду».
Ще один допит 17 жовтня 1937, який відбувався із «продовженням», очна ставка — і співробітники НКВС підготували обвинувальний висновок.Вочевидь, зізнання самого Майка Йогансена булозамало для суворого покарання, тому до справи доєднали витяги зi свідчень та допитів СергіяЄфремова аж за 1929 рік, Миколи Сулими за 1931 рік із фразою «мені не прийшлось впливати на Йогансена» та Григорія Епіка за 1935 рік.
Майку Йогансену інкримінували такі статті тогочасного Кримінального кодексу: «54-8 – за вчинення терористичних актів” та “54-11 – за участь у контрреволюційній організації». Зрозуміло, що жодних доказів провини письменника у справі немає.
Засідання виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР у справі М. Йогансена, що затвердило розстрільний вирок, відбулось у закритому форматі, без залучення сторони захисту чи сторони обвинувачення, без виклику свідків. Майка Йогансена розстріляли 27 жовтня 1937 року в Києві. Ймовірним місцем поховання письменника є колишня таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківнянському лісі. У 1958 році письменника реабілітовано за відсутністю складу злочину.
Тетяна Шептицька
