«Надзвичайно мила людина оцей Миша, як його по-приятельськи називали у «Слові». Миша колись видав тонюсіньку збірочку чи не віршів (от не пригадаю), але така збірочка існувала, я її сам бачив. Але Миша був відомий не з своєї літературної творчости, а з того, що був директором бібліотеки ім. Василя Блакитного на Каплунівській вулиці. Це була невелика, але, можна сказати, чудова бібліотека, в якій були зібрані унікати світової літератури, тут були майже всі, а може й усі переклади на українську мову чужих авторів. А найцікавіше те, що Биковець просто викидав російські книжки або російські переклади», – ось такі цікаві спогади про письменника, журналіста, педагога й громадського діяча Михайла Биковця залишив В. Куліш у книзі «Слово про будинок „Слово”». Побратими по перу були більш жорстокими й безжальними щодо Михайла Миколайовича, називаючи його «присяжним Пилипенка», «хлопцем на побігеньках». А письменник і, за сумісництвом, сексот НКВС Юрій Смолич визнавав лише журналістський талант Биковця, який, на його думку, «з незрівнянною оперативністю і майстерністю обслуговував сьогоднішній день». На жаль, таких згадок і свідчень украй мало, аби мати можливість достеменно відтворити весь життєвий шлях і описати характер однієї із загадкових постатей літературного життя 1920-х – 1930-х років. Досі науковці шукають підтвердження або спростування розкиданій у різних джерелах інформації, як-от: чи існувала ця «прижиттєва» збірка творів, чи мав він родину, чи був рядовим членом організації «Плуг», або визначав її політику й шляхи розвитку?
Народився Михайло Миколайович Биковець 3 вересня (за іншими версіями – 15) 1894 р. у с. Бірки Зіньківського району Полтавської області (помилково трапляється назва «Шершнева балка»), ймовірно, у родині фельдшера. Здобув, за його словами, середню освіту, закінчивши у 1917 році Миргородську чоловічу гімназію. Вчителював, входив до складу земельного комітету в рідному селі, а у 1918-1920 роках працював інспектором Миргородського союзу споживчих товарів, де відповідав за організацію книжкової торгівлі. Десь із 1920-х років починається його активна діяльність як педагога. Михайло Биковець устиг попрацювати членом колегії Зіньківського повітового відділу народної освіти, інспектором губернського відділу соціального виховання, а потім – головним інспектором відділу охорони дитинства Головсоцвиху Наркомосу в Харкові.
Педагогічне покликання, любов і турбота про дітей не відпускали Михайла Биковця й надалі, тож коли він 1925 року переходить на роботу в Держвидав України, працює саме у відділі дитячої книги. У цей період він стає автором і упорядником збірників статей різного спрямування «За дитячу книжку і кінофільм» (1926), «Селянський календар» (1928), «Отак-то тепер» (X., 1930) та ін. Також Михайло Миколайович активно перекладає, працює над рукописом біографічного словника «За 400 літ», який мав містити відомості про видатних діячів української культури, формує унікальну приватну колекцію – картотеку на 8000 карток з біографічними відомостями, яка безслідно зникла після його арешту. Він активно розбудовує Спілку селянських письменників «Плуг», де теж працює в секції дитячої літератури, останнім же місцем його роботи став Харківський обллітфонд Спілки письменників України.
Заарештували Михайла Биковця у Харкові 24 серпня 1937 року на підставі телеграфного розпорядження ІІІ відділу УДБ НКВС УРСР, а вже на початку вересня він був доставлений до Києва у сумнозвісну Лук’янівську в’язницю. Первісно співробітники НКВС звинувачували письменника у шпигунстві на користь іноземної розвідки, але згодом вирішили долучити його до т.зв. контрреволюційної націоналістичної терористичної організації, створеної Остапом Вишнею. «Слідство» тривало недовго, й досить швидко від Михайла Биковця чекісти отримали зізнання у проведенні ворожої діяльності і перелік членів «організації», до якого потрапили Іван Сенченко, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний та Василь Вражливий – арештовані 1934 року, Микола Хвильовий, що застрелився 1933 року, Олександр Досвітній та Сергій Пилипенко – арештовані 1933 року. Проте найвагомішим, очевидно, було зізнання, отримане 17 жовтня 1937 року: «За своїми поглядами і переконаннями я є українським націоналістом. Ще в 1917 році я був прихильником української Центральної Ради і тому вів агітацію проти більшовиків. У 1918-1919 рр. спільно з петлюрівськими діячами В. Легким і Володимиром Ярошенком я організував «Просвіту» в Миргородському повіті і проводив націоналістичну роботу серед селян, нацьковуючи їх на радянську владу». Усе було б логічно, ось тільки радянська влада утвердилася на згаданій території аж у 1922 році…
Розстріляли Михайла Биковця у Києві 24 жовтня 1937 року за вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР. У багатьох енциклопедичних виданнях, як правило, відсутня ця інформація, або помилково зазначається Харків як місце розстрілу. Проте факт підтверджується документами, а ймовірним місцем поховання Михайла Биковця, як і письменників М.Семенка, В. Гудими, А. Михайлюка, М. Скуби, розстріляних того ж дня, став Биківнянський ліс на околиці Києва. Реабілітований Михайло Биковець у 1992 році, його архівно-кримінальна справа розсекречена у 2011 році.
Тетяна Шептицька
