Доля письменниці Мирослави Сопілки (такий псевдонім обрала собі Юлія Пастушенко) стала яскравим прикладом того, що в СРСР могло трапитися з людиною, котра повірила в радянську пропаганду. «Середнього зросту, тендітна, з натхненним обличчям, густим, посрібленим сивиною каштановим волоссям, карими очима, що завжди випромінювали тепло і приховано-мрійливу задуму», – так описував українську поетесу літературознавець Микола Дубина. І ця тендітна жінка у 1920-х роках щиро захопилася модними для її часу комуністичними ідеями, організовуючи різні маніфестації, мітинги, страйки. Проте ані прихильність до соціалістичний ідей, ані допомога Комуністичній партії Західної України, ані переслідування з боку польської поліції не порятували її від знищення в Країні Рад, про яку вона мріяла й до якої прагнула.
Життєвий шлях Юлії Семенівни Пастушенко (дівоче прізвище – Мисько) розпочався 29 серпня 1897 року у с. Винники, нині Личаківського р-ну Львівської області. У рідному селі вона закінчила чотири класи початкової школи з польською мовою навчання. А подорослішавши, працювала на поденних сільськогосподарських роботах, модисткою, помічником верстальника в одній із львівських друкарень, робітницею на тютюновій фабриці у Винниках.
У 1920-х роках Мирослава Сопілка пробує себе на літературній ниві. Великою подією в житті молодої жінкистала появаїї перших творів – «В церкві» та «Сон чорної ночі» на сторінках журналу «Вікна» за 1928 рік.
У 1930 році через скрутні матеріальні обставини та переслідування Мирослава Сопілка з чоловіком М. Пастушенком переїжджають з території тогочасної Польщі до УРСР. Мешкало подружжя спочатку в Кам’янці-Подільському, Харкові, а 1934року– родина переїхала до Києва,певний часпроживала в Ірпіні.
Мирославу Сопілку співробітники НКВС УРСР заарештували 16 серпня 1937 року, звинувативши в участі у «контрреволюційній націоналістичній терористичній організації, а також у проведенні шпигунської роботи за завданням однієї іноземної розвідки». Однак згодом звинувачення у шпигунстві та тероризмі приберуть. Утримувалася під вартою у спецкорпусі Лук’янівської в’язниці.
В обвинувальному висновку зазначалося, що Пастушенко Ю.С. звинувачується у тому, що «а) була учасницею контрреволюційної націоналістичної організації у Львові; б) на території УРСР була організаційно пов’язана з агентами укр. к.-р. націоналістичних центрів, за завданням котрих проводила контрреволюційну роботу». Винною себе визнала. Від руки на документі дописано «частково».
За рішенням вищої двійки розстріляна в Києві 28 жовтня 1937 року. Приблизно за десять днів до цього, 19 жовтня розстріляли її чоловіка Михайла Пастушенка, якого співробітники НКВС також звинуватили у тому, що «був агентом іноземної розвідки проводив в СРСР шпигунську роботу». Як склалась доля дітей – 10-річної Віри та 13-річного Богдана невідомо.
Визначеннями Військового трибуналу Київського військового округу від 4.02.1958 та від 28.04.1959 Пастушенко Ю.С. та Пастушенко М.І. реабілітовані. Постанови двійки скасовані й справи припинені за відсутністю складу злочину.
Ярослава Кравченко
