Серед тих, хто у непрості 1920-1930-ті роки намагався розбудовувати українську педагогіку, окреме місце належить Олександру Самійловичу Залужному – педагогу-новатору, який зробив великий внесок у розвиток педології та рефлексології. Через надмірну довіру до влади та погляди, які не завжди цю владу влаштовували, доля талановитого вченого і педагога склалася трагічно.
Народився Олександр Залужний 9 грудня 1886 року в с. Покровське на Херсонщині у багатодітній селянської родині. Здобувши освіту у земській школі, юнак незабаром поступив до Херсонської учительської семінарії. Політична активність завадила Олександру Самійловичу закінчити навчання у семінарії, у 1907 році його вперше заарештувала царська жандармерія.
Слід зазначити, що політична діяльність зацікавила юнака ще у 1905 році. Саме тоді він вступив до партії соціал-революціонерів. Через деякий час після першого арешту Олександр Залужний емігрував до Франції та здобув вищу освіту у Паризькому університеті. Повернувшись до Російської імперії у 1910 році, він продовжив революційну діяльність. Як наслідок – знову арешт і заслання до Сибіру.
Лише у 1917 році Олександр Самійлович повертається до України і на деякий час стає членом Української Центральної Ради. Згодом переїжджає до Владивостока, де працює викладачем, а у 1922 році відвідує Японію та знайомиться з японською системою освіти.
У 1924 році Олександр Залужний очолює секцію соціальної педагогіки на кафедрі педології Харківського інституту народної освіти, а з 1926 року – секцію колективознавства Українського науково-дослідного інституту педагогіки, якою фактично керує до моменту ліквідації цієї установи.
Саме під час праці в Українському науково-дослідному інституті педагогіки Олександр Самійлович не тільки став провідним науковцем у галузі рефлексології, а й спільно з колегами започаткував унікальну Харківську школу педології.
У своїх наукових працях «Сільська трудова школа. Теорія і практика» (1926), «Методи вивчення дитячого колективу (Вступ до педагогіки колективу)» (1926) та «Учення про колектив. Методологія. Дитячий колектив» (1930) Олександр Залужний обґрунтовував педологію як єдиний об’єктивний метод вивчення дитячої поведінки.
Зі зміною загальної парадигми радянської освіти на початку 1930-х років починаються переслідування знаного науковця і педагога. Так, у 1930 році з’являється стаття І. Синепола «Про помилки професора Залужного», де педагога звинувачують у розробці «концепції буржуазного розуміння колективізму», а саме у підміні теорії колективів теорією груп, властивою західній соціології. Того ж року Д. Скуратівський у статті «Проти біологізації колективізму» звинувачує Олександра Залужного у біологізаторстві та механіцизмі. До цього слід додати і критику науковця з боку наркома освіти УСРР Володимира Затонського, який у грудні 1933 року зазначав: «Професор Залужний у своїй книжці «Учення про колектив» намагається замінити класовий аналіз суспільства реактологічним».
І хоча Олександр Самійлович у своїх публікаціях намагався об’єктивно й критично проаналізувати розвиток педологічної науки в Україні, засуджуючи і себе, і своїх колег за визнання «двофакторності педології та теорії дитячого колективу», під тиском переслідувань він у 1935 р. був звільнений з роботи та змушений переїхати до Москви, де на момент свого арешту працював викладачем і керівником методичної роботи з російської мови.
Однак життя і праця у Москві не врятували його від репресій. 29 січня 1938 року начальником 2-го відділу ГУДБ НКВС та заступником наркома внутрішніх справ НКВС був підписаний ордер на арешт і обшук педагога.
Олександра Самійловича звинуватили в участі у есерівській терористичній організації, проведенні активної роботи з розширення її складу та підготовки до скоєння терористичних актів проти керівництва ВКП(б) і радянського уряду. Під тиском слідчих Олександр Залужний визнав обвинувачення.
У 78-сторінковому машинописному документі (протоколі допиту), укладеному помічником начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР старшим лейтенантом держбезпеки Леоновим, зафіксовано, що на запитання про участь у контрреволюційній організації Олександр Самійлович відповів: «… ніколи не був і не міг бути контрреволюціонером. Я все життя боровся за справу революції, неодноразово заарештовувався царською охранкою, був на каторзі й засланні».
Під час допиту головний акцент робився на антирадянській діяльності Олександра Самійловича у складі партії есерів.
У власноручних свідченнях 14 березня 1938 року Олександр Залужний зазначив: «Хоча я не міг не бачити, що «демократичний блок» тільки ширма, через яку виглядає звірина пика фашизму, що ставши на шлях боротьби з комуністичною партією і радянською владою, я перетворився у фашиста […] я був і членом центру і організатором обласних і міських комітетів і одним із засновником контрреволюційного блоку, я посилав людей до села для створення повстанських загонів, я намагався підводити під усю цю гнусну контрреволюційну діяльність «теоретичну» базу».
При цьому у справі Залужного не оминалась і тема індивідуального терору проти керівництва країни. Так, підслідний свідчив, що у 1935 році на «нараді» визнавалось, що «проведення терористичного акту проти Сталіна і Молотова … підштовхнуло б капіталістичні країни до військового нападу на Радянський Союз і прискорило б розв’язку». При цьому сам Олександр Залужний був нібито за індивідуальний терор, «вважаючи, що агітації та пропаганді має відводитися у боротьбі із більшовиками останнє місце».
22 вересня 1938 року відбулося виїзне засідання Військової колегії Верховного суду СРСР, на якому було ухвалене рішення про розстріл Олександра Самойловича Залужного. Вирок виконано у ніч з 22 на 23 вересня 1938 року. Імовірним місцем поховання Олександра Залужного стала спецділянка НКВС у Биківнянському лісі.
Реабілітований видатний педагог і науковець 25 січня 1958 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР – органом, який затвердив смертельний вирок у його справі.
Микола Бривко
