Повсякденне життя дворян як певного привілейованого стану завжди було овіяне романтичною пеленою розкоші та безтурботності. І хоча стереотипні уявлення народу про легке й багате існування знаті не завжди знаходили підтвердження, біографія деяких представників дворянства часом нагадувала захопливий детектив, в якому випробування або й трагічні події межували із загадками. Саме такою жінкою-загадкою, чиї сліди губляться у братських могилах Биківнянського лісу, була Ольга Оксаніна-Утгоф, акторка, косметологиня і, можливо, секретна співробітниця ОДПУ або іноземна шпигунка, за версією тих же радянських спецслужб.
У біографії Ольги Іванівни Оксаніної-Утгоф змінювалися міста і професії, чоловіки і вияви її явно небуденних здібностей. Ольга Оксаніна-Утгоф народилася у липні 1896 року у м. Києві у родині спадкового дворянина. Освіту здобула середню, а професію мала відносно аристократичну – перекладачка та косметологиня-масажистка.
Після смерті свого другого чоловіка у 1923 році та через брак коштів молода жінка починає працювати акторкою у Вінницькому драматичному театрі (стара назва – Новий театр у Вінниці; нині – Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені М. К. Садовського). Проте акторкою Ольга Іванівна побула недовгий час, імовірно, все таки не вистачило таланту. У тому ж таки 1923 році вона переїжджає до Москви у пошуках кращого життя.
Впродовж свого перебування у Москві з 1923 по кінець 1936 року Ольга Іванівна Оксаніна-Утгоф обіймає дуже цікаві як для колишньої дворядки у більшовицькій державі посади – гіда в «Інтуристі» та працівниці у валютному кіоску «Інтуриста» в Новомосковському готелі. За цей час жінка втретє виходить заміж і до Києва повертається разом із чоловіком у січні 1937 року. Найзагадковіше у біографії Ольги Іванівни те, що вона у Києві облаштовує косметичний кабінет на дому, в якому працює до самого арешту. Приватна практика у радянський час і ще в такій галузі може бути підставою для того, аби запідозрити жінку у співпраці зі спецслужбами СРСР.
Так чи інакше, достеменно відомо, що 25 вересня 1937 року співробітники НКВС СРСР Ольгу Оксаніну-Утгоф заарештували. Постанову про арешт та утримання під вартою підписав військовий прокурор Київського Військового округу, диввійськюрист Калошин. Ольгу Іванівну звинуватили у співпраці на кілька іноземних розвідок, зокрема у тому, що вона нібито була агентом шведської, фінляндської та польської розвідок та здійснювала активну шпигунську роботу в їх інтересах (ст. 54-6 КК СРСР). В архівно-кримінальній справі Ольги Оксаніної-Утгоф відсутні відомості про вилучене під час обшуку, а також про речові докази. Проте під час першого допиту, що відбувся 29 вересня 1937 року, тобто через 4 дні після арешту, Ольга Іванівна визнає себе винною у шпигунській діяльності, проте зазначає, ніби виправдовуючись, що була секретною співробітницею ОДПУ та хотіла допомагати владі викривати справжніх шпигунів.
Під час перебування під вартою за 15 днів Ольгу Іванівну двічі викликали на допит, і щоразу жінка визнавала себе винною. Під час другого допиту, який відбувся 08 жовтня 1937 року, Оксаніна-Утгоф навіть назвала прізвища тих, кого «завербувала» для польської розвідки. Ймовірно, жінка була виснажена від довгого перебування під вартою та тиску НКВДистів, а можливо, сподівалась, що визнаючи себе винною, отримає менше покарання. Проте уникнути вищої міри покарання їй не судилося – 10 жовтня 1937 року Ольгу Оксаніну-Утгоф розстріляли в одній з київських в’язниць НКВС.
Реабілітовано Ольгу Іванівну 22 березня 1989 року на підставі дії ст. 1 Наказа Президіума Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи з відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце у період 30-40-х і початку 50-х років».
Наталія Амонс
