Петро Синицький представляв те особливе коло українських родин, що підтримували національну культуру, освіту, науку, церкву не лише власним прикладом і активною участю, а й глибиною власної кишені. Його брат – Максим Синицький був членом Української Центральної Ради, а також адміністративним керівником і засновником видавництва «Час», одного із найбільших київських видавництв початку ХХ століття. Петро ж Синицький так само жваво долучився до української революції 1917 – 1921 років і допомагав у становленні української держави.
Петро Стратонович Синицький народився у 1882 р. в с. Березівка Вінницької області, у родині священика. Вищу освіту здобув у Київському університеті імені Св. Володимира, закінчивши юридичний факультет. До 1917 року працював у різних судових інстанціях, і навіть був обраний мировим суддею (1916).
Під час української революції Петро Синицький поринає у вир боротьби й активного життя: працює секретарем у видавництві «Час», допомагає Симону Петлюрі у виданні книг і навіть виплачує тому гонорари за літературну діяльність. Після захоплення влади в Україні більшовиками Петро Стратонович фактично відновив після смерті брата у 1922 році роботу видавництва «Час», але вже під іншою назвою. Видавництво «Кооператив» згрупувало довкола себе молодих українських письменників: Валерія Підмогильного, Тодося Осьмачку та Григорія Осьмачку, друкувало українські підручники, словники, календарі тощо. У 1925 р. Петро Савицький виїхав до Харкова, де пропрацював в акціонерному товаристві «Плутагар» до свого повернення у Київ в 1934 р.
До арешту обіймав посаду юрисконсульта «Союзкультторгу». Заарештований 3 березня 1938 року за звинуваченням у членстві в українській контрреволюційній націоналістичній повстанській організації, проведенні контрреволюційної роботи та поширенні «поразницьких чуток». Трійка при УНКВСУРСР по Київській області 29 серпня 1938 засудила Петра Стратоновича Синицького до розстрілу, а 31 серпня його розстріляли у київській в’язниці. Реабілітований у 1989.
Валерій Філімоніхін
