Стефан Гнатович Борисенок одночасно належав до плеяди київських адвокатів і вчених-правознавців Київської школи права. Він тривалий час працював у складі правничих комісій Всеукраїнської академії наук (ВУАН) до самого припинення їх діяльності у 1934 р. та займався активною викладацькою діяльністю.
Стефан Гнатович Борисенок народився 17 травня 1891 р. у Києві в заможній родині, його батько володів промисловим підприємством та прибутковим будинком по вул. Басейній, 10. Після закінчення юридичного факультету Київського університету Св. Володимира у 1913 р., С. Борисенка через два роки залишили на юридичному факультеті як стипендіата для приготування на професорське звання по кафедрі руського права. Крім підготовки до професорського звання, Стефан Гнатович займався у Києві адвокатською діяльністю. Станом на 1917 р. він був помічником присяжного повіреного. У січні 1918 р. йому подовжили термін професорського стипендіата, а в березні того ж року затвердили молодшим асистентом на юридичному факультеті Київського університету.
Криваві окупації Києва 1918–1920 рр. Більшовиками змусили Стефана Гнатовича переїхати до Подільської губернії, де він декілька років пропрацював на лісових розробках. Після повернення до Києва у 1922 р. академік М. Василенко запропонував С. Борисенку взяти участь в роботі Комісії для виучування історії західноруського й українського (звичаєвого) права ВУАН як позаштатному співробітнику. У березні 1924 р. Стефан Борисенок почав викладацьку діяльність у Київському інституті народного господарства (КІНГ) на посаді асистента кафедри карного судочинства. Неочікуваним для істориків права стала його публікація 1920-х рр., присвячена критиці наукового доробка М. Владимирського-Буданова у галузі західноруського права. В ній було нищівно розкритиковано методологічну основу досліджень учених школи західноруського права. Зокрема, С. Борисенок визначив «зброєю буржуазної методології» порівняльний метод, що поєднувався з документалізмом та описовістю. У категоричній формі наголошувалося про розбіжності між концепцією західноруського права й історією України М. Грушевського. Сьогодні вже важко зрозуміти, якими мотивами керувався С. Борисенок під час підготовки цієї публікації. Можливо, ним рухало передчуття початку репресій, які нахлинули на радянську юридичну науку у 1930-х рр., і це підштовхнуло його відмовитися від сформованих за багато років наукових принципів і поглядів.
У 1926 р. Стефана Борисенка призначили позаштатним науковим співробітником Комісії для виучування радянського права ВУАН, яку з 1930 р. перейменовано на Комісію для вивчення радянського права і будівництва. Після появи в 1928 р. у складі Комісії для виучування радянського права ВУАН окремої Секції кримінального права Стефан Борисенок посів в ній посаду штатного наукового співробітника. На сьогодні відомості про його наукову діяльність як дослідника історії кримінального права мають доволі фрагментарний характер, що не дозволяє поки уповні розкрити його науковий доробок у цій галузі. Паралельно С. Борисенок продовжував працювати у ВУАН співробітником Комісії для виучування історії західноруського і українського (звичаєвого) права. У складі цієї Комісії Стефан Гнатович обіймав посаду наукового співробітника й секретаря Секції звичаєвого публічного права. Крім наукової діяльності в правничих комісіях, С. Борисенок ще завідував «Бюро міжнародного обміну» Всенародної бібліотеки України при ВУАН.
У 1934 р. відбувся погром класичної юридичної науки, основу якої складали правничі комісії ВУАН, нібито у зв’язку із націоналістичним ухилом у роботі правничих комісій, пропаганді буржуазного права та саботажі роботи академії наук. Репресивний наступ супроводжувався кадровими чистками, структурними реорганізаціями, внаслідок чого правничі комісії академії наук були змушені припинити свою діяльність. Після вибуття з ВУАН С. Борисенок продовжив викладацьку діяльність у Київському педагогічному інституті (нині – Український державний університет імені Михайла Драгоманова). З грудня 1936 р. він став працювати у Київському медичному інституті на посаді наукового співробітника. У цей період активно продовжував досліджувати історію права Литовсько-руської держави та зміст кримінально-правових положень «Руської правди», опублікував низку наукових статей.
Сталінська влада не обмежувалася лише організаційними та кадровими заходами з ліквідації класичної юридичної науки. У 1937–1941 рр. енкаведисти фізично знищили багатьох київських правознавців, серед яких був і Стефан Борисенок. Його арештували 27 вересня 1937 р. співробітники Секретно-політичного відділу Управління держбезпеки НКВД УРСР за сфабрикованим звинуваченням в участі у антирадянській українській націоналістичній терористичній організації, вербуванні до її лав викладача Рожковського, професорів Клименка, Черкаського, Руліної, а також у шпигунській діяльності на користь Польської держави та шкідницькій діяльності в роботі. Постановою комісії при УНКВД УРСР по Київській області (так зв. трійка) від 25 жовтня 1937 р. С. Борисенка засудили до найвищої міри покарання – розстрілу. Стефана Гнатовича Борисенка розстріляли уночі 14 листопада 1937 р. в Києві. Реабілітований за визначенням Військового трибуналу КВО у травні 1958 р. у зв’язку з відсутністю складу злочину.
Валерій Філімоніхін
