У період Великого терору наука, зокрема археологія, потрапила під жорсткий контроль радянської влади. Учені, які вивчали питання, що мали для українського народу національне значення, часто ставали об’єктом політичних переслідувань. Дослідження, пов’язані з українською культурою, історією та етногенезом, нерідко трактувалися як прояви націоналізму і контрреволюційної діяльності, що ставало приводом для звинувачень науковців у шпигунстві та антирадянських настроях. Під підозрою опинились і археологи, які досліджували історичну спадщину України. Серед жертв сталінських репресій виокремлюється ім’я Сильвестра Магури —археолога і музеєзнавця, доля якого стала частиною трагічних подій періоду Великого терору.
Сильвестр Сильвестрович Магура народився 2 січня 1897 року в селі Гусинне Холмського повіту Люблінської губернії (нині територія Польщі) в родині священника. Його шлях до науки розпочався ще в юності, коли він у 1917 році вступив до Київського університету (згодом Київський інститут народної освіти), де навчався, з перервами, до 1925 року. Паралельно з цим, у 1922 – 1925 роках, здобував освіту в Київському археологічному інституті, де заклав основи своєї наукової кар’єри.
По завершенню навчання Сильвестр Магура активно розвивав свої наукові інтереси і у 1927 році вступив до аспірантури археологічного відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка, де продовжив дослідження в галузі археології. Уже в 1931 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Обробка кістки та рогу у слов’ян Київської землі за княжих часів», здобувши заслужене визнання як науковець. З того часу Сильвестр Сильвестрович працював у структурах Всеукраїнської академії наук (ВУАН), з 1931 року завідувавав Археологічним музеєм ВУАН. У 1934 році він був одним із ініціаторів створення Інституту історії матеріальної культури (ІІМК), де працював старшим науковим співробітником.
Протягом 1930-х років Сильвестр Магура став одним із провідних археологів України. Він брав участь у численних археологічних експедиціях, керував розкопками на Київщині, Сумщині, Кіровоградщині, Черкащині, Запоріжжі та в інших областях, у 1934 – 1936 роках очолив Трипільську археологічну експедицію. Його робота мала значний внесок у вивчення археологічної спадщини країни.
13 грудня 1937 року військовий прокурор Київського військового округу Калошин погодив подання 4-го відділу управління державної безпеки НКВС УРСР про арешт Сильвестра Сильвестровича Магури. Вже наступного дня його було заарештовано. Під час обшуку в його квартирі на вул. Паньківській у Києві було вилучено паспорт, військовий квиток, нотатки, мисливську рушницю з набоями та фотоапарат. Крім того, конфісковано унікальну колекцію літератури з історії та археології, що, за даними чекістів, становила 300 найменувань, а згідно із заявою сина Сильвестра Магури, Ігоря Сильвестровича, перевищувала 2000 найменувань.
Сильвестр Сильвестрович був звинувачений у причетності до антирадянської націоналістичної терористичної організації, яка, за версією слідства, діяла у середовищі наукової інтелігенції ІІМК і мала на меті повалення радянської влади та відокремлення України від СРСР. На єдиному допиті 16 грудня 1937 року звинувачений нібито надав свідчення щодо діяльності цієї організації та своєї участі в ній. Одним із інкримінованих науковцю «злочинів» була його зосередженість на дослідженні античних пам’яток, зокрема Ольвії, на противагу «місцевій культурі» (скіфські городища). «Такий напрямок роботи був шкідливим та мав своєю ціллю довести повну залежність місцевої культури від культури колонізаторів. Окрім цього, такими діями ілюструвався нібито позитивний вплив колонізаторів на місцеву культуру, тобто схвалювалася по суті інтервенція».
Також Сильвестр Магура розповів про шкідницьку роботу, яку вели учасники організації, зокрема про «неповне завершення розкопок» і «засипання пам’яток». Крім нього, згідно з його свідченнями, «здійснювали таке шкідництво Мовчанівський Т. М., Сугак М. М., Коршак К. Ю.».
Як доказ «провини» у справі Сильвестра Магури фігурують витяги з протоколів допитів Кирила Коршака і Марка Сугака, які також працювали в ІІМК і, за версією слідства, були «учасниками терористичної організації». Зокрема, Кирило Коршак 10 грудня 1937 року свідчив:«Будучи керівником експедиції з вивчення трипільської культури в Халеп’ї, Магура засипав незакінчені пам’ятки і дозволяв робити це іншим членам експедиції». Водночас, у протоколі допиту Марка Сугака від 15 листопада 1937 року зазначено: «У здійсненні шкідницькій роботі, як я вказав, брали участь крім Теличко і Ячмєнєва також Мовчанівський, Магура, Коршак, Вайорис і я — Сугак». Інших доказів «провини», крім самообмови та слів колег, у справі Сильвестра Магури немає.
У результаті, звинуваченого розстріляли у Києві 8 січня 1938 року, згідно з рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР. І лише 22 квітня 1960 року за результатами здійсненого Військовою прокуратурою додаткового розслідування Сильвестра Магуру було реабілітовано за «відсутністю складу злочину».
Ірина Зінченко
