У понеділок 3 січня 1938 року дружина і діти Яна Карловича Ізошара, напевно, збирались привітати главу сімейства з днем народження. Але на світанку в двері квартири 12 по вулиці Паньківській у Києві постукали люди у формі НКВС. Більше родина Яна Карловича не бачила і довгі двадцять років про його подальшу долю не знала нічого. А коли у 1957 році дружину нарешті сповістили, ця офіційна інформація мала небагато спільного з правдою. Дійсні обставини смерті Яна Ізошара були зовсім іншими.
Зі сторінок досить тоненької архівно-кримінальної справи дізнаємося: Ян Ізошар народився 3 січня 1899 року в невеликому містечку Віндава у Латвіі. Янові не було й року, коли родина, шукаючи кращого життя, переїхала до Псковської губернії (Росія). Батько працював механіком на млині, мати господарювала та доглядала дітей, а їх у Ізошарів було семеро. У 1921 р. батько помер у Сибіру. З матеріалів справи не зрозуміло, чи був він висланий, чи поїхав працювати, чи, можливо, туди переїхала вся родина (про це можуть свідчити деякі моменти біографії Яна Карловича). По смерті годувальника мати з чотирма сестрами і двома братами легально виїхала до Латвії до рідного міста Віндава. Ян залишився. Член ВКП(б) з 1917 р. та червоний командир, він прагнув будувати світле майбутнє. До 1930 року родина підтримувала листування, з якого можна дізнатись, що один із братів працював на млині, другий батрачив, старша сестра працювала хатньою робітницею, середня вийшла заміж за моряка, а молодші залишались при матері-домогосподарці.
Життя ж Яна Карловича вирувало подіями.
До 1926 року він служив у Червоній армії, був командиром 30 іркутської дивізії, яка стояла у Дніпропетровську (зараз – Дніпро). Тут він познайомився з місцевою дівчиною Інною, одружився і залишив військову службу. Його призначають секретарем партійного осередку паперової фабрики, через рік висувають на посаду директора. Ян отримує фах інженера з обслуговування підйомних кранів і стає начальником прокатного цеху заводу ім. Петровського, директором заводу “Дніпроважбуммаш” ім. Артема, а потім заочно закінчує Академію паперової промисловості у Москві і у 1932 р. стає директором паперової фабрики у м. Малин Житомирської області. В1937 р. його переводять у Київ до наркомату паперової промисловості, але швидко призначають на посаду директора Камишівської паперової фабрики Компанієвського р-ну Миколаївської області. Під новий 1937 рік Ян Карлович приїжджає додому до дружини і синів 9 та 1 років. Проте перебування виявилось дуже недовгим.
На перший допит Яна Ізошара викликають аж через 5 днів після арешту. Що ж закидають слідчі Янові Карловичу? Начебто він покривав працівників, які були визнані “антирадянськими елементами”, начебто неефективно керував фабрикою та одного разу несхвально висловився про НКВС… Схоже, усі звинувачення виглядали дуже непереконливо навіть для тодішніх слідчих. І от на другому допиті з’являється нова “тема”- шпигунство. На чию користь – поки що не вказано. Мабуть, енкаведісти самі ще не вирішили. Ян Карлович категорично відкидає усі звинувачення, але в катів з НКВС є свої методи “розколоти” підслідного. Їм це вдається лише через 10 місяців. 29 жовтня 1938 року Яна Ізошара допитують аж три рази. Нарешті він визнає свою провину в тому “що був агентом Польщі з 1922 р. і до моменту арешту проводив шпигунську роботу на користь Польщі”. В той же день трійка УНКВС по Київській області виносить йому розстрільний вирок. 1 листопада вирок виконано.
У 1956 році дружина – Інна Семенівна Ізошар пише емоційне, сповнене гіркоти звернення до Голови Верховної Ради СРСР Клима Ворошилова з проханням принаймні повідомити їй про долю чоловіка і нарешті зняти з неї та синів “ганебну пляму родини ворога народу”. “Я би хотіла знати, – пише жінка, – чи живий він, за що був засуджений мій чоловік, а також за що сплюндроване життя нас трьох”.
Справу беруться переглядати, і от що пише слідчий КДБ у 1958 році: “Як вербувальника Ізошар називає (і дуже ймовірно, що під тиском) Мясоєдова П.П. Це ж прізвище фігуруватиме в обвинувальному висновку. Однак Мясоєдов П.П. був заарештований у 1931 і засуджений до розстрілу. Тільки в шпигунській діяльності його ніколи не звинувачували, в провину йому ставилась виключно участь у контрреволюційній організації, а прізвище Ізошар в його свідченнях не згадується. Альщінській І.Ф. (Ольштинський), якому Ізошар нібито передавав шпигунську інформацію після арешту Мясоєдова, ніколи не тільки не звинувачувався в шпигунстві, а й взагалі не піддавався арешту. І перевіркою у відповідних архівах даних про причетність Мясоєдова, Ольштинського і Ізошара (до шпигунської діяльності) не виявлено”.
29 липня 1958 г. Яна Карловича Ізошара було реабілітовано. Про його смерть родичів повідомили роком раніше, написавши, що він помер у таборі від менінгіту 5 травня 1943 г. Радянська влада й тут збрехала…
Підготувала Ольга Озоліна
