З початком Першої Світової війни до російської імператорської армії було рекрутовано 3,5 мільйонів українців, деякі з них, ставали кавалерами знаку відзнаки Військового ордену Святого Георгія. Цей орден був вищою нагородою для солдатів і унтер-офіцерів російської імператорської армії. Одним з повних георгіївських кавалерів був Григорій Лавриченко.
Він народився у с. Юрківка Звенигородського повіту Київської губернії, походив з селян. У 1906 р. призваний до армії,де служив кулеметником у 131 Тираспольському полку, згодом – у 9 Київському гусарському полку. У 1909 р. залишився на військовій службі у званні старшого унтер-офіцера. Першої бойової нагороди (Георгіївський хрест IV-го ступеню)Григорій Лавриченко удостоєний за бій 29 липня 1914 р. поблизу села Тростянець (нині Бережанський район Тернопільської області), під час якого влучним вогнем з кулемета знищив вогневі позиції супротивника, тим самим надавши своєму полку можливість відійти з-під ворожого обстрілу без втрат. До Георгіївського хреста ІІІ-го ступеню був представлений за бій 12 серпня 1914 р. у села Ліповець (нині Білгорайський повіт Люблинського воєводства Польщі). Під обстрілом ворога Г. Лавриченко переніс кулемет через все село і нищівним вогнем зупинив ворожу атаку. Георгіївським хрестом ІІ-го ступеню нагороджений за бій 3-го грудня 1914 р. у с. Циково поблизу Перемишля (нині с. Циків Мостицького району Львівської області). При переході на нові позиції ворожа артилерійська батарея завдала значної шкоди його підрозділу. Г. Лавриченко зумів підтягти до ворожої позиції кулемет і влучним вогнем знищив обслугу батареї, забезпечивши безпечну передислокацію своїх товаришів. Георгіївським хрестом І-го ступеня його нагородили за бій 14 грудня 1914 р. поблизу населеного пункту Камянка (нині с. Кам’янка Сколівського району Львівської області). Знаходячись під вогнем противника,викрив прихований ворожий піхотний резерв і неочікувано для ворога обстріляв його з кулемету, у наслідок чого до полону потрапило близько 500 солдатс упротивника. У 1917 р. був направлений до Петрограду на посаду командира кулеметної команди ударного батальйону охорони Тимчасового уряду Росії. Події жовтня-листопада 1917 р. у Петрограді спонукали його виїхати до України. Після повернення в Україну, у 1918 р. Г. Лавриченко служив в українському війську гетьмана П. Скоропадського начальником кінної варти м. Житомира, а в 1919 р. був кілька місяців у Добровольчій армії Денікіна. З 1919 р. працював у Києві робітником на гідроспорудах, пізніше – спостерігачем на Київській метеорологічній станції. У 1933 р. органи ДПУ заарештували Григорія Михайловича за підозрою у контрреволюційній діяльності. Невдовзі його звільнили з-під варти за умови таємної співпраці, але він письмово відмовився працювати з каральними органами. Удруге його заарештовано 23 лютого 1938 р. Висунуті Г. Лавриченку звинувачення у шпигунській діяльності на користь Польщі та у критиці заходів партії і уряду, були цілком абсурдними, оскільки справжній шпигун не став би притягувати до себе уваги. Повного георгіївського кавалера Григорія Михайловича Лавриченка розстріляли 27 жовтня 1938 р. за постановою Особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС. Тіло Г. Лавриченка було поховано на території спецділянки НКВС УРСР в Биківнянському лісі. Реабілітовано у 1989 р.
Валерій Філімоніхін
