За ініціативи Наркома НКВС М. Єжова політбюро ЦК ВКП(б) 19 вересня 1937 р. розглянуло і затвердило проєкт закритого листа НКВС СРСР № 62608, де обґрунтовувались заходи щодо припинення «терористичної диверсійної та шпигунської діяльності японської агентури з числа так званих «харбінців» (колишніх службовців Китайсько-Східної залізниці та реемігрантів з Китаю). Каральна операція проти «харбінців» знайшла своє втілення в оперативному наказі НКВС СРСР № 00593 від 20 вересня 1937 р. Каральну операцію проти «харбінців» планували провести за три місяці, проте цей термін неодноразово збільшувався. За даними НКВС, за харбінською операцією в СРСР було репресовано близько 46 тис. осіб, зокрема в УРСР – 890 осіб.

Заарештовані «харбінці» поділялись на дві категорії: до першої, яка передбачала розстріл, потрапляли особи, викриті у шпигунській, диверсійній, терористичній діяльності; до другої категорії – менш активні «харбінці», яких ув’язнювали у табори на 8-10 років. На «харбінців» І та ІІ категорії місцевий апарат НКВС мав щодекадно складати та подавати до вищих органів окремі довідки на кожного заарештованого з конкретним викладом слідчих та агентурних матеріалів (т.з. альбоми), тому списки «харбінців» називали альбомними.

В межах виконання «харбінської операції» був заарештований житель Києва Олександр Деомидович Землянов. Народився він 1903 року в м. Єлабуга (нині – РФ) у родині заможних купців. Після 1917 р. для Землянових настали складні часи: родина багато переїздила, дядько, який підтримував багатодітну родину брата, розорився і, зрештою, родина Землянових у 1922 році виїхала до Харбіну (нині – Китайська Народна Республіка). На той час закордоном перебував старший брат Володимир (у минулому офіцер-білогвардієць). На початках Олександр Землянов працював у приватних підприємців, а згодом освоїв професію художника і став працювати художником-постановником. Та коштів на життя бракувало і у лютому 1923 р. Олександр виїхав на роботу до брата у м. Йокогама (нині – Японія). Наприкінці 1923 року руйнівний землетрус в Японії змусив чоловіка повернутися до Харбіну, де Олександр Землянов проживав до 1935 року.

Перебуваючи в Йокогамі, Олександр Землянов контактував із багатьма японськими громадянами, і не завжди це було пов`язане з роботою. Після повернення до Харбіну спілкування продовжилось, насамперед з акціонером “Спеше-Банку”(?) Нагамою. За сприяння Нагами у Харбіні Землянов познайомився з художником Ямагучі (ймовірно, Такео Ямагучі) і за його дорученням долучився до створення російсько-японського товариства художників. Також Олександр Землянов приятелював із полковником Сигимурою, командиром японської річкової флотилії на р. Сунгарі, зі службовцем японської фірми «Міцуї» Хамамото, які не лише цікавились мистецтвом і купували картини, а й збирали інформацію про майбутніх емігрантів до СРСР. У подальшому, це дозволило органам НКВС звинуватити О. Землянова у шпигунстві на користь Японії.

У 1926 році Олександр Землянов вступив до «Християнського союзу молодих людей», що надало йому можливість навчатись у художній школі при цій організації. Згодом влаштувався на роботу до клубів Китайсько-Східної залізниці. Того ж року одружився із Пантелейчук Зинаїдою Дмитрівною, яка походила з родини українських переселенців, котрі в 1900 році виїхали працювати до Харбіну, а в 1925 році повернулись на батьківщину.

Після продажу СРСР прав на КСЗ уряду Маньчжоу-го Олександр Землянов з дружиною, матірʼю та сестрою з родиною в 1935 році реемігрували. Спочатку родина Землянових осіла у Дніпропетровську, де Олександр Деомидович працював художником-оформлювачем. А згодом з дружиною переїхали до Києва і  влаштувались на роботу до Театру музкомедії.

З початком Великого терору розпочались арешти т.з. “ворогів народу”, до яких зарахували й «харбінці». 17 грудня 1937 року Олександр Землянов був заарештований УДБ НКВС УРСР за звинуваченням у шпигунстві на користь Японії (ст.54-6 ч.1 КК УРСР). Під час арешту вилучили документи та цінні речі, зокрема, вироби із золота та срібла. Утримували заарештованого у Лук`янівській в`язниці.

Перший допит, відповідно до слідчої справи, відбувся 21 грудня 1937 р. На допиті О. Землянов спочатку відкинув усі обвинувачення, а потім детально розповів про російську діаспору в Харбіні та Японії і підтвердив свою причетність до шпигунства. Допити продовжились 24 та 25 грудня 1937 року та були уточненням попередніх зізнань. Привертають увагу підписи О. Землянова на протоколах допитів: «Протокол мені вголос зачитаний у чому і розписуюсь». Можливо, що під час допитів до Олександра Землянова застосовувались катування, що було звичною практикою у системі НКВС, і його фізичний стан не дозволяв самостійно читати.

25 січня 1938 року Землянова Олександра Деомидовича було засуджено вищою двійкою до розстрілу. Вирок виконали 4 лютого 1938 року у Києві. Під арешт потрапила і дружина Олександра Деомидовича, яка після повернення з таборів оселилась у Ленінграді (нині – Санкт-Петербург, РФ) і домоглась реабілітації свого чоловіка.

Реабілітований 12 лютого 1960 року.

Тамара Бойко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *