Репресивно-каральна операція проти поляків стала однією з наймасовіших під час Великого терору. Відповідно до виконання оперативного наказу НКВС СРСР № 00485 від 11.08.1937 р. (польська операція) в СРСР заарештували понад 143 000 осіб, з них близько 111 000 – засудили до смертної кари. Переважну більшість жертв «польської операції НКВС» склали поляки, хоча серед репресованих за цим наказом були також українці, євреї, білоруси, росіяни, німці.
Євгенія Антонівна Сагуцька народилась 29.06.1888 р. у м. Білосток (нині – Республіка Польща) у робітничій родині. В її архівно-кримінальній справі практично відсутні біографічні дані, тому важко реконструювати життєвий шлях жінки. З окремих свідчень, наданих під час допиту, можна лише дізнатися, що вона навчалась у німецькій гімназії, до 1917 р. працювала акторкою і співачкою, опісля – друкаркою. Проживала у центрі Києва, була заможною: мала коштовні ювелірні прикраси, гарні меблі, посуд, модний гардероб і рідкісну на той час друкарську машинку «Ундервуд». На момент арешту працювала секретаркою театру при Київському військовому окрузі.
20 серпня 1937 р. Євгенію Сагуцьку заарештували за підозрою у шпигунстві (ст. 54-6 ч.1 КК УРСР). Під час арешту був проведений обшук та опис майна, яке в подальшому надійшло на склади Київського міськфінвідділу, а дефіцитну друкарську машинку конфіскували на користь комендатури НКВС УРСР. Натомість різноманітне листування, фотографії, зошити з особистими нотатками, особову справу було наказано спалити як те, що не є речовими доказами у справі.
Приводом для арешту Євгенії Антонівни стало знайомство із Клименком Юрієм Климовичем, заступником директора Літературного інституту (розстріляний органами НКВС у 1937 році як «резидент польської розвідки»). Сагуцька була доброю знайомою дружини Клименка, а ще він допоміг жінці влаштуватись у 1932 році на роботу до санаторію обласної міліції у Пущі-Водиці на посаду друкарки. У 1934 році за його протекції Євгенія Антонівна перейшла на роботу до театру КВО. Працювала секретаркою директора, відповідала за листування театру і, звичайно, була поінформована про гастрольні поїздки трупи. Оскільки в СРСР шпигуноманія набула величезних розмірів, органи НКВС розцінили інформацію про маршрути гастролей і склад автомобільного майна секретною й звинуватили жінку у шпигунстві на користь іноземних держав.
Перший і фактично єдиний допит Євгенії Антонівни відбувся 23 серпня 1937 року, під час якого вона одразу визнала себе «агентом польської розвідки» і підтвердила обвинувачення у передачі резиденту розвідки військових документів, відомостей про політичні настрої та економічний стан регіонів України тощо. Також до справи додали протокол «допиту» від 10 вересня 1937 року обсягом в одну сторінку з єдиним запитанням про підтвердження Євгенією Сагуцькою своєї провини.
Свідків у справі Сагуцької Є.А не допитували, показання щодо шпигунської діяльності слідством не перевірялись. Слідство опиралось лише на особисті зізнання заарештованої. Рішенням вищої двійки (протокол № 17 від 13.09.1937р.) на виконання наказу НКВС СРСР № 00485 Сагуцьку Євгенію Антонівну засудили до вищої міри покарання. Вирок виконали 17 вересня 1937 року у Києві. Реабілітована у 1989 році.
Тамара Бойко
