Фальсифікація кримінальних справ арештованих у часи Великого терору відбувалась у різний спосіб. Зокрема, частими були випадки, коли процесуальні документи виписувались «заднім числом». Так, Василя Завальнюка було заарештовано органами НКВС УРСР 26 лютого 1938 р. за два дні до офіційного винесення постанови про арешт та ордера на обшук.
Василь Андрійович Завальнюк народився 1902 р. у м. Літин Вінницької області у родині кустаря. На момент арешту був студентом ІІ курсу фізико-математичного факультету Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині – Український державний університет імені Михайла Драгоманова). Родини не мав.
У постанові від 28 лютого 1938 р. зазначено причини, через які радянські спецслужби зацікавились чоловіком: «приховує перебування у петлюрівській армії, разом із армією УНР евакуювався до Польщі та у 1922 році був перекинутий до СРСР, підозрюється у шпигунській діяльності», тобто йому інкримінували злочини, передбачені ст.ст. 54-6 та 54-11 КК УРСР. Мірою запобіжного заходу обрано тримання під вартою у спецкорпусі Київської в’язниці.
Василя Андрійовича обшукали кілька разів – особисто й за місцем проживання. При особистому обшуку 26 лютого 1938 р. вилучили кишеньковий годинник, паспорт, студентський квиток, ручку, блокноти із записами. При обшуку 28 лютого 1938 р. за місцем мешкання по вул. Жадановського (нині – Жилянська), 81, кв. 2 вилучено: чистий бланк зі штампом і печаткою Ківшоватської семирічної трудової школи, військовий квиток, довідки від різних установ, членські квитки МОПРу (скорочення від рос. «Международная организация помощи борцам революции»), ОЗЕТу (скорочення від рос. «Общество землеустройства еврейских трудящихся»), ОСОАВИАХИМу (скорочення від рос. «Общество содействия обороне, авиационному и химическому строительству»), школи «Знання», кооперативу, фотокартки Завальнюка В.А., різне листування та адреси, 150 руб.
Під час наступних обшуків 15.07.1938 р., 22.09.1938 р., 9.10.1939 р., 10.12.1939 р. співробітники НКВС вилучили одяг (від спіднього до кожуха), предмети господарського та побутового вжитку (відро, подушку, простирадла, стіл, стілець, настінний годинник), багато книг тощо. Прикметно, що вилучення майна двічі відбувалось вже після смерті Василя.
У свідченнях Василя Завальнюка від 29 березня 1938 р. подаються відомості щодо віх його життя, а також інформацію про «контрреволюційну діяльність у період революції та шпигунську роботу». Наприклад, Василь Андрійович повідомив, що «в 1918 році поступив навчатися у Літинську гімназію, яка на той час була насичена українськими націоналістами, як із числа викладацького складу, так і учнів. Керівним центром націоналістичної роботи в гімназії у той час була «Просвіта», головою якої був Ковтун», він же нібито залучив Василя до контрреволюційної націоналістичної роботи і в результаті чого – «активної роботи за петлюрівський рух». За слова заарештованого, згодом він вступив до військового училища. Ймовірно, йшлося про Кам’янецьку пішу юнацьку школу, начальником якої був генерал-хорунжий Микола Шаповал. Восени 1920 року навчальний заклад евакуювали до Польщі у м. Ланьцут у табір військовополонених та інтернованих, а навесні 1921 року – до Вадовиць у ще гірші умови. У матеріалах допитів вказано, що парубок закінчив військову школу, отримав чин хорунжого та призначений у «3-тю петлюрівську дивізію», тобто до армії УНР. Принаймні у Журналі зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр. прізвище та ім’я Завальнюка Василя зафіксоване.
Сам чоловік на допитах зазначав, що звертався до радянського консульства за дозволом на в’їзд до СРСР, а потім відвідав у м. Каліші квартиру генерала М. Шаповала, який нібито направив його до польської дефензиви, де і було оформлене вербування для шпигунської роботи.
В обвинувальному висновку вказано, що Завальнюк Василь Андрійович був «агентом польської розвідки з 1922 року та за завданням польської дефензиви, з метою шпигунської роботи прибув на територію СРСР», «передавав матеріали щодо політичного настрою вчителів та їх незадоволення проти Радвлади», «передавав відомості щодо кількісного складу військової частини» та як учасник «контрреволюційної повстанської організації проводив активну контрреволюційну роботу». У пред’явленому звинуваченні винним себе визнав повністю. Речові докази у справі відсутні.
21 вересня 1938 р. (протокол № 251) трійка при УНКВС по Київській області засудила Василя Андрійовича до розстрілу із конфіскацією майна. Вирок виконали у Києві 25.09.1938 р.
Імовірним місцем поховання Завальнюка В. А. є територія колишньої таємної спецділянки НКВС УРСР, яка розташовувалась у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу, куди впродовж 1937–1941 рр. для таємного поховання привозили тіла закатованих і розстріляних у в’язницях Києва жертв комуністичного режиму (Постанова прокурора України про закриття кримінальної справи № 50-0092 від 25 червня 2001 р.).
Василя Андрійовича Завальнюка реабілітували у 1989 р.
Ярослава Кравченко
