15 серпня 2017 року в музеї «Літературна Канівщина» Шевченківського національного заповідника відбулось відкриття фотодокументальної виставки «Слово, обірване у Биківні», яка є спільним проектом Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та видавництва «Смолоскип». Виставка, присвячена пам`яті жертв «Великого терору» – масових політичних репресій 1937-1938 років, розповідає про долі письменників покоління «Розстріляного відродження», знищених упродовж 1937-1938 років у в’язницях НКВС у Києві та похованих на території колишньої спецділянки у Биківнянському лісі.
Генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк підкреслив, що репресивна система, запущена 80 років тому, була спрямована у першу чергу на українську інтелігенцію, тих, хто міг поставити під сумнів радянські ідеали «світлого майбутнього», тих, хто міг скласти конкуренцію партійним керівникам. Кульмінацією терору став 1937, ознаменований масовими розстрілами в Сандармосі, Києві та інших місцях. Сучасному українському суспільству бракує інформації про той трагічний період – фільмів, подібних виставок. Він також запропонував вшанувати пам’ять жертв політичних репресій хвилиною мовчання.
Перший заступник директора з наукової роботи Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий зазначив, що в Україні, мабуть, не має родини, яку б не зачепили політичні репресії. Проте посттравматичний синдром, очевидно, вплинув на слабку обізнаність суспільства про цю трагедію, бо на такі теми намагались не говорити. Прямо чи опосередковано не оминули політичні репресії й Канева. Шевченківський заповідник теж зазнав великих втрат, у 1937 році за контрреволюційну діяльність заарештували й засудили на 10 років тодішнього директора Михайла Стретовича, розстріляли головного інженера будівництва. І. Ліховий ознайомив присутніх із документами зі справи М. Стретовича, зацитувавши його свідчення та відповіді свідків. Люди, які постраждали від Великого терору, досить різні – хтось щиро вірив у радянські ідеали, хтось відмовився від ідеалів незалежної України, хтось боявся за своє життя, хтось продався за пільги та преференції. Але всі вони – жертви, а жертв не судять. Головне, щоб українське суспільство зробило висновки зі свого трагічного минулого.
Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський наголосив, що «Великий терор» – це, передовсім, таємні спецоперації НКВС на чолі з радянською владою і особисто Й. Сталіним. Під репресії міг потрапити будь-хто, незалежно від професії, але через своє походження, через необережне слово, через невдоволення економічною політикою влади тощо. Загалом, за підрахунками істориків, під час політичних репресій 1937 – 1941 рр. в Україні було страчено понад 100-120 тисяч осіб. Під пильну увагу влади потрапили й письменники, причому постраждали як свідомі опоненти радянської влади, так і її апологети, які допомогли цій владі утвердитись. У катівнях НКВС мало хто витримував допити, психологічні та фізичні тортури. Звісно, письменники як творчі люди з тонкою душею, переважно, ламались і підписували фальшиві абсурдні зізнання в тероризмі, шпигунстві, антирадянській діяльності. Багато з них знайшли свій останній притулок у Биківнянських могилах, які зараз перетворилися з місця смерті на місце пам’яті. На жаль, в українському суспільстві інформація про Биківню знаходиться на маргінесі, тому наша виставка, і спільні проекти з видавництвом «Смолоскип», Шевченківським національним заповідником є кроком з поширення правди про Биківню та її жертви.
Заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька ознайомила присутніх з метою, задумом і композиційною побудовою виставки «Слово, обірване у Биківні». Вона також підкреслила символізм назви, бо часто тексти письменників ставали предметом звинувачень слідчих НКВС, як, наприклад, у справах М. Йогансена, О. Соколовського. У виставці представлено інформацію про письменників, різних за віком, політичними симпатіями, стильовими пошуками, рівнем впливу на літературу, творчим доробком. Це дозволяє показати увесь спектр тогочасного культурно-мистецького життя і водночас підкреслити, що машина репресій позбавила Україну не лише окремих творчих індивідуальностей, у тому числі видатних, а й цілих напрямків, шкіл, майбутніх шляхів розвитку культури. Ця виставка – не лише спроба розказати й показати індивідуальні історії жертв терору з письменницького середовища, а й підкреслити, що Биківнянські могили не є безіменними.
Завідувач науково-дослідного відділу «Канів від давнини до сучасності» Шевченківського національного заповідника Ольга Ісаєва розповіла про матеріали з наукового архіву та фондової колекції Шевченківського національного заповідника, що розповідають про особисті трагедії канівських родин у ті страшні часи, і якими була доповнена експозиція.
Перед присутніми виступили голова Канівської організації товариства «Просвіта», поетеса Віра Носенко, головний спеціаліст Канівського міського відділу культури, краєзнавець Костянтин Андрієнко. Вірші представників «Розстріляного відродження» прочитали молоді поети Дарина Гладун і Лесик Панасюк.
