27 травня 2024 року в Музеї видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького було відкрито до експонування фотодокументальну виставку НІМЗ «Биківнянські могили» – «Імена, викреслені з афіш», присвячену репресованим театральним діячам. Відвідувачі музею, які завітали на відкриття, ознайомились із фотографіями, документами, текстами та ілюстраціями, що допомагають відчути Биківнянську трагедію через особисті історії митців, які стали жертвами сталінського терору.
Відкриваючи виставку, директорка Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль відзначила важливість цього затишного куточка Києва – «Українського Парнасу», де мешкали поруч родини Михайла Старицького, Миколи Лисенка і Лесі Українки, Панас Саксаганський. Потужний внесок цих діячів української культури вимірюється не лише результатами творчої праці, а й створенням особливої атмосфери в їхніх родинах, де виховувались наступні покоління закоханих в українську культуру митців. Серед них виокремлюються доньки Михайла Старицького, які наслідували його пристрасть до театру і літературної праці, – Марія Старицька, Людмила Старицька-Черняхівська, Оксана Стешенко, а також онуки Вероніка Черняхівська та Ірина Стешенко.
Про зв’язок молодшого покоління родини Старицьких із становленням українського радянського театру згадала під час заходу кураторка виставки «Імена, викреслені з афіш», начальниця науково-дослідного відділу Заповідника Олена Полідович. Вона зазначила, що експонування виставки на подвір’ї садиби, яка стала музеєм Михайла Старицього, підкреслює тяглість українського культурного процесу, який продовжувався зусиллями представників родин Київської старої громади, попри трансформації, які відбулись у театральній справі в підрадянській Україні. Виставка «Імена, викреслені з афіш» дозволяє відчути зміни, які відбувались з українським театром у 1920-1930-х роках, його здобутки і протиріччя; вона підштовхує глядачів до пошуку відповіді на запитання, що спричинило ці зміни і призвело до втрати величезної кількості митців – яскравих представників і старої театральної традиції, і нових, авангардних підходів. Важливим доповненням цього виставкового проєкту, підкреслила Олена Полідович, стали аудіоподкасти зі спогадами учасників подій – тих, хто перебував всередині театрального процесу як його творець або спостерігав за ним як глядач.
Заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька звернула увагу присутніх на мистецькі та суспільно-політичні особливості самого періоду 1920-х – 1930-х років, який умістив у собі творчі експерименти і водночас нищення десятків тисяч осіб. Вона акцентувала на певній театральності багатьох процесів, яку підтримувала радянська пропаганда. Тетяна Шептицька зазначила, що театр завдяки пресингу партійних органів так само перетворювався владою на інструмент політичного впливу, презентуючи як позитивні образи пролетарів чи, наприклад, червоних директорів, і критикуючи, приміром, представників старої української інтелігенції. Вона також підкреслила, що у виставці представлені не лише раніше засекречені документи, рідкісні фотографії, а й історії малознаних, проте талановитих представників театрального середовища того періоду (Г. Тарло, С. Шагайди та ін.).
Виставка експонуватиметься на подвір’ї Музею видатних діячів української культури до кінця червня 2024 р.
