17 вересня 2020 року у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» відбулось урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня 1937/1938: польська лінія», організованої Заповідником спільно з Польським Інститутом у Києві. Перший міжнародний проект Заповідника, що висвітлює як перебіг «польської операції» НКВС, так і долі деяких її жертв, похованих у Биківнянському лісі, викликав неабияку зацікавленість з боку небайдужих киян і мешканців передмістя.
Ще до початку офіційного відкриття люди почали збиратися перед банерами і знайомитися з матеріалами, підготовленими та ретельно відібраними науковцями Заповідника. Це – маловідомі документи з фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, приватних зібраньтощо.
Захід відкрила заступник генерального директора з наукової роботи Заповідника Тетяна Шептицька. Вона підкреслила важливість Биківнянських могил як спільного місця пам’яті для українського та польського народів, як місця, що символічно єднає країни-сусіди не лише в болю та сумові за втратами, а й в прагненні зберігати та захищати демократичні цінності. Тетяна Шептицька зазначила, що виставка зосереджена на долях поляків Києва й області, які були знищені радянськими каральними органами в процесі виконання оперативного наказу НКВС СРСРС № 00485 від 11 серпня 1937 року. Персоналії, представлені на стендах виставки демонструють всеохопність «польської операції» НКВС, адже під розстріл потрапили громадяни СРСР польського походження (актори, священники, домогосподарки), так і представники інших національностей. «Такі виставки для нас – це ще одна можливість нагадати, що братські могили Биківні не є безіменними. І чим більше буде подібних проектів, тим більшою стане обізнаність людей щодо логіки і наслідків Великого терору, кращим – усвідомлення своєї історії, і, як наслідок, тим міцнішою буде співпраця і взаєморозуміння між українським і польським народами», – додала Тетяна Шептицька. Насамкінець вона подякувала усьому авторському колективу виставки, а також тим, завдяки кому проєкт вдалось реалізувати – колишньому директору Заповідника Богдану Біляшівському, колишньому директору Польського інституту у Києві Бартошу Мусяловічу, а також теперішньому його очільнику – Роберту Чижевському.
Директор Польського Інституту у Києві Роберт Чижевський зазначив, що поляки на Київщині завжди були не чужоземцями чи окупантами, а так само місцевим населенням. Однак у часи Великого терору вважатися поляком стало набагато небезпечніше, ніж належати до будь-якої іншої етнічної спільноти. В ході «польської операції» НКВС загинуло понад 100 тисяч осіб, а тисячі цих жертв поховані у Биківні. Роберт Чижевський також підкреслив, що дата відкриття виставки була вибрана не випадково, адже саме 17 вересня 1939 року Радянський Союз напав на територію Польщі. На його думку, треба усвідомлювати (і виставка це ясно показує), що злочини, вчинені Радянською владою до Другої світової війни і під час війни, є злочинами одного й того самого режиму і логічно пов’язані. Роберт Чижевський подякував колективу Заповідника за можливість організації цієї виставки і підкреслив важливість збереження пам’яті про жертв радянської влади.
Директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут особливо наголосив, що відновлення імен тих, кого комуністичний режим хотів викреслити з людської пам’яті, є вкрай важливою справою, адже йдеться не лише про науковий пошук, а й про повернення родинам репресованих правди про їхніх рідних. Він також зазначив, що ГДА СБУ зі свого боку робить й робитиме усе можливе, аби документи радянських репресивних органів були відкритими для вивчення.
Колишній генеральний директор Заповідника (2015-2020), історик Богдан Біляшівський окреслив актуальність проєкту, наголосивши: «Ця виставка є, з одного буку, нашим зверненням до історії, а з іншого – застереженням тим силам, які прагнуть відновлення тоталітаризму, прикриваються дуже схожою сталінською риторикою». Він розповів про деякі факти з підготовки «польської національної операції», зацитувавши декілька пунктів із так званого роз’яснювального листа НКВС до цієї операції, які нині звучать, ніби уривки з фантастичного твору, а у 1937-1938 рр. спричинили загибель десятків тисяч мирних громадян.
Вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін проаналізував місце «польської операції» НКВС у контексті Великого терору. Підсумувавши втрати, яких зазнало польське населення УРСР, а також загальні втрати тогочасної України, він зазначив необхідність здійснення не лише наукової чи людської, а й правової оцінки злочинів сталінізму.
Полковник юстиції у відставці, дослідник Биківні та масових політичних репресій 1930-х років Андрій Амонс ознайомив присутніх із інформацією про обставини відкриття й закриття кримінальної справи про поховання у Биківнянському лісі, а також розповів про довготривалі процеси відновлення правди про ці поховання.
Дуже зворушливим виявився виступ правнучки Люціяна Михальського, головного бухгалтера Кожанського цукрового заводу, чия історія представлена на виставці. В її розповіді відбився ще один важливий аспект: комуністична влада нищила не лише окремих людей, вона ставила під загрозу подальше існування родини репресованих, а також намагалась чинити так, щоб місцеві поляки навіки забули про своє походження.
Скорботною нотою прозвучав вірш польського поета Збіґнєва Герберта «Ґудзики» у виконанні акторки аматорського польського театру «MEWApopolsku» Мар’яни Грицків.
Після завершення офіційної частини за традицією учасники заходу поклали квіти, запалили лампадки на братських могилах Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937-1941 рр., вшанували пам’ять загиблих поминальним дзвоном і хвилиною мовчання.
На території Заповідника виставка експонуватиметься по 25 жовтня 2020 року.
