21 січня 2026 року напередодні Дня Соборності України відбулася сімнадцята зустріч циклу «Биківнянський злочин: пошук правди, пам’ять». На запрошення Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» перед учасниками онлайн-заходу виступив Андрій Ковальов, кандидат політологічних наук, історик, краєзнавець, речник Генерального штабу Збройних Сил України, офіцер ЗСУ.
Тема розмови стосувалася історії постання, розвитку та нищення совєтами Української Автокефальної Православної Церкви. Андрій Ковальов підкреслив, що запит на національну церкву серед свідомих і небайдужих українців вник орієнтовно наприкінці ХІХ століття, а події Української революції 1917–1921 рр. прискорили процеси й сприяли інституалізації церковно-визвольного руху. Він зауважив, що основні принципи, на яких будувалася УАПЦ, це автокефалія, тобто цілковита незалежність від Москви та її структур, українізація і соборноправність.
Андрій Ковальов зазначив, що після окупації російськими більшовиками українських земель, УАПЦ сприймалась не просто як церква, а як своєрідна спроба замінити державу, яку було втрачено. Саме тому, на думку дослідника, совєтська влада починає нищити УАПЦ, її структури, священників і мирян. Він розповів про методи, якими діяли комуністичні спецслужби, аби ліквідувати українську церкву. Зокрема, закцентував увагу на травлі в пресі та різноманітних пропагандистських компаніях, які спрямовувались на тих церковних діячів, які брали участь у структурах УНР або починали в той час своє служіння. Згодом арсенал російсько-більшовицьких методів урізноманітнився такими злочинами, як організовані вбивства (долі о. Леоніда Яновського або о. Миколи Базилевського), сфальсифіковані у пресі листи-зречення, короткочасні арешти з подальшою вимогою зречення сану й засудження УАПЦ, доведення до смерті голодом і матеріальною нужденністю (історія о. Нестора Шараївського).
Окрему частину інтелектуальної бесіди було присвячено темі репресій серед ієрархів і священників УАПЦ. Андрій Ковальов охарактеризував обставини мученицької загибелі від куль чекістів голови Всеукраїнської православної церковної ради Михайла Мороза, Першого Митрополита УАПЦ Василя Липківського, архієпископа, останнього настоятеля Софійського собору Юрія Міхновського, єпископа УАПЦ Юхима Калішевського.
Заступниця генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька зазначила, що розстріляні у 1937 – 1938 роках єпископи й архієпископи УАПЦ, зокрема й ті, про кого згадав запрошений гість, найвірогідніше знайшли свій останній спочинок на таємній спец ділянці НКВД у Биківнянському лісі. Водночас електронна база даних Заповідника на сьогодні, за її словами, містить біля п’ятдесяти прізвищ репресованих священнослужителів різних конфесій. Тетяна Шептицька розповіла, що також трапляються архівно-кримінальні справи, де під переслідування й подальші розстріли потрапили рядові віряни, які або обстоювали власне право на свободу віросповідання, або захищали від руйнування церкви у своїх населених пунктах, проте ця тема ще потребує свого дослідження. Заповідник щиро дякує Андрієві Ковальову за змістовну розмову, багату на цікаві факти, імена й нові відомості!
