28 серпня 2025 року відбулася п’ятнадцята зустріч циклу «Биківнянський злочин: пошук правди, пам’ять», організована напередодні Дня знань. На запрошення Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» перед учасниками онлайн-заходу виступив Олександр Міхно, доктор педагогічних наук, директор Педагогічного музею України в Києві. Модерувала зустріч заступник генерального директора Заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.
Однією з центральних тем розмови стало питання про зміни, які відбувались в освітній галузі в підрадянській Україні впродовж 1920-х – 1930-х років. Олександ Міхно закцентував увагу на ліквідації більшовиками усіх здобутків Української революції 1917 – 1921 рр., зауваживши, що радянська освіта починалася з реалізації заклику «Інтернаціоналу» до руйнування всього «старого». Він розповів як про позитивні прояви освітнього процесу 1920-х років, такі як ліквідація неписемності, новаторство, т. зв. соціальне виховання, українізація й формування наукового дискурсу рідною мовою, так і про посилення протягом 1930-х років уніфікації всіх процесів і зміцнення русифікаторських тенденцій.
«Освіта була чи не найконтрольованішою галузю тих часів, – зазначив Олександр Міхно, – бо треба було виховувати нову людину», тому «освітня галузь стала жорстко підпорядкованою радянській ідеології». Цю тезу він доповнив прикладами з тогочасних підручників і робітніх книжок, які були «справжніми посібниками з виховання радянської людини». Порівнюючи наведені приклади із завданнями, які пропонували підручники 1980-х років, Олександ Міхно зробив висновок про постійне посилення ідеологічної складової в радянській освіті практично до кінця існування СРСР.
Другу частину інтелектуальної бесіди було присвячено темі репресій серед педагогів. Тетяна Шептицька зауважила, що початковим кроком у репресивній політиці щодо освітян стало винищення «старих кадрів», але поступово влада перейшла до «зачищення» галузі й від «нових кадрів», які здобували педагогічну освіту вже у радянських інститутах. Вона навела приклади таких репресій, згадавши науково-виставковий проєкт Заповідника «Перерваний урок».
Олександр Міхно представив статистичні дані щодо 58-ми репресованих освітян, згідно з якими більша частина педагогів були знищені або отримали різні терміни ув’язнення й заслання в період 1930-х – 1940-х років. Результатом аналізу віку репресованих осіб став висновок дослідника про те, що найбільш вразливою стала генерація освітян, народжених наприкінці XIX ст. «Це покоління, яке сформувалося в умовах активного становлення національного руху, модернізації освітньої системи, і саме це робило їх потенційними носіями небезпечних для радянської влади ідей».
Заповідник щиро дякує Олександрові Міхну за змістовну розмову, влучні акценти і цікаві спостереження!
