НІМЗ «Биківнянські могили» уперше взяв участь як організатор події на цьогорічному «Книжковому Арсеналі». 31 травня 2026 року на Головній сцені заходу відбулась дискусія «Від белетристики 1960-х до сучасної фантастики: геноцид і колоніальність у жанровій літературі», модераторкою якої стала заступниця генерального директора з наукової роботи Заповідника, кандидат філологічних наук Тетяна Шептицька.
Тетяна Шептицька зазначила, що т.зв. «жанрова література», до якої зараховують фантастику, історичну белетристику, детективи, любовні романи упереджено сприймається суспільством, яке розглядає її як легке чтиво. Натомість, на її думку, такі тексти мають суттєвий потенціал пропрацювати різні теми, допомагати в усвідомленні й осмисленні потрійної – колоніальної, геноцидної та тоталітарної – травми української спільноти. Вона звернула увагу на те, як окремі жанри розвивалися під час існування комуністичної тоталітарної системи й розповіла про долю репресованого письменника Івана Ковтуна (псевдонім – Юрій Вухналь), автора першого фантастичного роману в українській літературі про Тунгуський метеорит. Вона зауважила, що сучасні критики вважають цей роман менш ідеологізованим, ніж пізніші фантастичні твори, ймовірно, через небажання автора розвивати ідеологічну складову. Відтак, на її переконання, потребують додаткової розмови й рефлексії такі теми, як «вибір літератором колоніальної тематики», «поколінневе мовчання», «інакшість у тоталітарній системі» тощо.
Науковиця, доктор гуманітарних наук, старша наукова співробітниця Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк наголосила, що перелік історичних травм є досить великим і сучасне покоління літераторів, особливо тих, хто пише соціальну фантастику, можуть поглянути на них з необхідної для спокійного розмірковування дистанції. Вона також охарактеризувала історичну прозу 1960-х і 1980-х років як спробу збереження українських наративів в умовах цензури й постгеноцидної дійсності. Водночав вона обґрунтувала необхідність конструювання в письменстві боротьби й спротиву як своєрідної психотерапії.
Мистецтвознавиця, музейниця, письменниця Катерина Липа звернула увагу на те, як змінювалось сприйняття жанрової літературу різними поколіннями читачів. Вона зазначила, що наразі є нагальна потреба в розвитку історичної белетристики, яка трохи здала свої позиції, жанру альтернативної історії та якісної науково-популярної літератури. Проте вкрай важливо, аби ці тексти вже були без оглядання на російський імперський дискурс.
Письменниця, сценаристка, авторка роману «Пісня бризів» Катерина Пекур говорила про потребу покоління «викричати» совкову індоктринацію й комплекси неповноцінності. Вона констатувала, що соціальна фантастиці легше працювати з травмами, оскільки в цьому жанрі відсутні ті вимоги, які є обв’язковими для історичної прози. Та вона водночас закцентувала на тих складнощах, які довелося долати авторам після здобуття Україною незалежності. На зміну ідеологічному тиску чи використанню жанрової літератури як інструменту пропаганди прийша окупація росією нашого книжкового ринку, який дуже тяжко було відвойовувати.
