Після провалу у 1920-х–1930-х рр. політики «совєтизації» поляків, що мешкали на території СССР, сталінський режим зарахував польську національну меншину, поряд з іншими, до «шкідницьких народів». Відповідно, на початку розгортання Великого терору 1937–1938 рр. політбюро ЦК ВКП(б) 9 серпня 1937 р. затвердило, а нарком внутрішніх справ М. Єжов 11 серпня підписав, оперативний наказ №00485 «Про ліквідацію польських диверсійних, шпигунських груп та організацій ПОВ».
Справу «Польської організації військової – ПОВ» органи ГПУ УССР сфабрикували ще влітку 1933 р., майже одночасно зі справою «Української військової організації – УВО». Метою цих фабрикацій стали масові репресії проти поляків й українців – колишніх вояків армії УНР, які брали участь у більшовицько-польсько-українській війні 1920 р., а також проти тих, хто у 1932–1933 рр. повідомляв за кордон, до польських та українських громадських організацій, правду про штучно створений Голодомор в Україні. У 1937 р. Й. Сталін розповсюдив справу ПОВ на всю територію СССР. Унаслідок виконання наказу №00485 накопичилось більш ніж сто тисяч нерозглянутих вироків, що призвело до колапсу центрального апарату НКВД. З метою прискорення винесення вироків 15 вересня 1938 р. політбюро ЦК ВКП(б) скасувало «альбомний порядок» засудження та затвердило «особливі трійки» (в Україні – за обласним принципом), на розгляд яких направляли нерозглянуті альбоми. Відповідно до постанови політбюро, 17 вересня 1938 р. НКВД СССР запустив у дію оперативний наказ №00606, який ще більше спростив та прискорив винесення смертних вироків.
Однією з численних жертв наказу НКВД №00606 став поляк Адам Іванович Лозицький, 1905 р. н., уродженець с. Лемешівки Мінської губ. (нині село в Хмельницькому р-ні Вінницької обл.), біженець Першої світової війни, який разом зі старшою сестрою у 1917 р. прибув на проживання до с. Попружна Ставищенського р-ну Київської обл. Спочатку А. Лозицький працював на земельній ділянці у сестри, згодом став робітником колгоспу «Хлібороб». Він мав власну родину, дружину Анну та двох малолітніх дітей: дочку Валентину й сина Леонтія.
11 червня 1938 р. Адама Лозицького заарештували співробітники Білоцерківської оперативно-слідчої групи Ставищанського райвідділу НКВД. Його звинуватили у співпраці з Польським консульством: нібито, за завданням якогось Антона Блащака він збирав шпигунські відомості про політичні настрої населення, хід проведення колективізації та депортації куркулів, – а також у повідомленні консульству провокаційних чуток про голод та смертність українського населення. Додатково А. Лозицького звинуватили в участі з 1936 р. у польській контрреволюційній повстанській організації (ПОВ), за завданням якої він проводив контрреволюційну поразницьку агітацію, виступав проти займу «Оборони країни» та агітував колгоспників не виходити на роботу.
Постановою Особливої трійки при УНКВД УССР по Київській області від 30 вересня 1938 р. згідно з наказом №00606 Адама Лозицького засудили до страти. Розстріляно Адама Івановича Лозицького 5 жовтня 1938 р. у Києві. У 1959 р. на підставі визначення Військового трибуналу Київського військового округу його реабілітовано у зв’язку з відсутністю складу злочину.
У 1958 р. під час перевірок архівно-кримінальних справ осіб, засуджених у 1937–1938 рр., КГБ УССР випадково розкрив цілковиту фабрикацію справи ПОВ, здійснену органами ГПУ УССР у 1933 р. На запит КГБ до Центрального державного особливого архіву СССР щодо Польської організації військової (ПОВ) архів відповів, що відомості про існування ПОВ на території СССР після 1922 р. відсутні і що в архіві є дані про існування цієї організації на території Росії з 1914 по 1920 рр. У 1922 р. ця організація була розпущена. Зазначимо, що за сфабрикованою справою ПОВ у Радянському Союзі під час Великого терору 1937–1938 рр., за неповними даними, було розстріляно 111 тис. 091 поляків, з них в Україні розстріляно або відправлено до таборів ГУЛАГу 39 тис. 644 осіб, у київських тюрмах НКВД за наказом №00485 було розстріляно близько 5 тис. поляків.
Валерій Філімоніхін
