6 червня 2026 р. Заповідник відвідала офіційна делегація Республіки Польща, до складу якої входили Консули Посольства Республіки Польща в Києві Павло Овод та Анна Бабяк-Овод, представники товариства «Волинський мотоциклетний рейд» з Польщі, учасники Спілки поляків України на чолі з Лесею Єрмак і випускники Академії лідерів польських організацій України. Заповідник представляв учений секретар Валерій Філімоніхін.
Під час відвідин Заповідника В. Філімоніхін провів лекцію для гостей, на початку якої розповів присутнім, що поляків і українців об’єднує спільна історія, що бере свій початок ще з часів Київської Русі. Проте, подальші історичні події, зауважив лектор, призвели до того, що і поляки, й українці опинились під гнітом російської імперії, не мали власних держав і перебували у такому становищі до 1917 р. Після Першої світової війни стався розпад європейських імперій, внаслідок чого Польща й Україна отримали незалежність. В Україні, зокрема на Київщині, польська спільнота всіляко підтримала молоду Українську державу і взяла активну участь в її розбудові. Наприклад, посади міністрів в урядах УНР обіймали й київські поляки. Так, Антон Ржепецький на посаді міністра фінансів склав перший державний бюджет України, який значно зміцнив фінансову систему держави. На знак поваги й вдячності український уряд у 1918 р. розмістив на перших українських грошах напис польською мовою, також було утворено Міністерство польських справ, яке очолив київський адвокат Мечислав Міцкевич. На жаль, надалі Україні не судилось зберегти незалежність, попри спільну з поляками перемогу над більшовицькою Росією під Варшавою у серпні 1920 р. Після окупації більшовиками України у 1921 р. польські комуністи розгорнули на українських землях антикостьольну кампанію, яка виявилась провальною, бо українські поляки її відкинули. У 1925 р. з метою «совєтизації» польського населення ті ж польські комуністи організували на Волині Польський національний район, який приєднали до Київщини (Мархлевський польський національний район). Проте і ця вигадка комуністів зазнала провалу. У розпал штучного сталінського Голодомору 1932–1933 рр., жертвами якого стали мільйони українців, цей геноцид зачепив і представників національних меншин, що мешкали в Україні, зокрема й поляків. Влітку 1933 р. ГПУ УССР сфабрикувало одразу дві справи: Української військової організації (УВО) та Польської військової організації (ПОВ). Метою гепеушних фабрикацій були репресії проти поляків та українців – колишніх вояків армії УНР, які брали участь в більшовицько-польсько-українській війні 1920 р. та повідомляли свої діаспори про Голодомор в Україні. Після провалу «Мархлевщини» у 1935–1936 рр. НКВД масово депортувало до Казахстану більше ніж 40 тис. поляків із колишнього національного району.
Сфабрикована ГПУ УССР у 1933 р. справа ПОВ у 1937 р. була розповсюджена Сталіним на всю територію СССР і стала кривавою бійнею для поляків. Як результат, за наказом НКВД СССР №00485 «Про ліквідацію осередків ПОВ» у 1937–1938 рр. в СССР було розстріляно більш ніж 111 тис. поляків, в Україні жертвами НКВД стали 39 тис., а в Києві розстріляли близько 5 тис. місцевих поляків. Нещодавно лектору вдалось знайди архівний викривальний документ, в якому у 1958 р. на запит КГБ УССР до секретного спецархіву СССР була надана відповідь, що жодної діяльності ПОВ у СССР із 1922 р. не спостерігалось і що на території Польщі ПОВ була розпущена в 1921 р.
Лектор також зазначив, що Биківнянська земля стала останнім притулком й для польських громадян, розстріляних у Києві навесні 1940 р. за рішенням політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 р. (так зв. Український, або Київський слід Катинського злочину). За виявленим у колишніх архівах радянських спецслужб списком розстріляних у Києві польських громадян, який містить прізвища 3 тис. 435 осіб, в результаті багаторічної роботи (2001–2012 рр., із перервами) українсько-польської археологічної експедиції на території колишньої спецділянки НКВД УССР у Биківнянському лісі були знайдені останки 1 тис. 992 польських громадян – полонених офіцерів війська Польського, поліцейських, жандармів, високопосадовців польської юстиції, адвокатів, професорів, очільників та представників громадських та політичних організацій, тобто еліти тодішньої Польщі.
На місці упокоєння більш ніж 22 тисяч жертв сталінського терору – українців, поляків, загалом, представників 30 національностей, народностей, етнічних груп – у 2012 р. побудовано Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму 1937–1941 років, який складається з Центральної частини та Четвертого катинського військового кладовища. По закінченню лекції Валерій Філімоніхін відповів на численні питання присутніх, відбулась церемонія покладання квітів до братських могил Меморіалу.
