Одним із проявів Великого терору були не тільки переслідування так званих «куркулів», а й репресії за національною ознакою, що передбачалося національними операціями НКВС. Першою з них стала німецька операція, затверджена таємним наказом наркома внутрішніх справ СРСР 25 липня 1937 року. Вона охопила різні прошарки німецького населення, а відтак, торкнулася й звичайного селянина, уродженця Київщини Адольфа Івановича Шмідта.
Народився Адольф Іванович 1891 року в родині селян. Усе своє життя сумлінно працював на землі, був різноробочим. Спільно з дружиною Матильдою Стефанівною виховував доньку 1927 року народження. Та не зважаючи на важку працю, у 1935 році він був звинувачений органами ДПУ у контрреволюційній діяльності та висланий до Архангельській області, звідкіля у 1936 році втік і оселився в Кагарлицькому районі. Під час наступного арешту, 1937 року, Адольфа Шмідта звинувачували не лише в систематичній контрреволюційній діяльності, а й у шпигунстві «на користь німецького фашизму» та листуванні з родичами, які мешкали в Німеччині.
1 листопада 1937 року під час обшуку в оселі Шмідтів співробітниками НКВС були вилучені паспорт і особиста книжка заарештованого. 9 листопада 1937 року Адольф Іванович був доправлений до київської в’язниці, 11 листопада 1937 року відбувся його перший допит, одним із головних акцентів якого стали запитання слідчого щодо вербування підслідного представником німецького консульства в роки Голодомору.
Під час допиту Адольф Іванович свідчив проти себе: «У 1933 році я був завербований агентом німецького консульства Базман. […] Базман мені розповіла, що консул надає допомогу тим німцям, які допомагають йому боротися з радянською владою […] Але для цього ти повинен стати своєю людиною, повідомляти про настрої селян, які висловлюють невдоволення радянською владою, та проводити роботу проти радянської влади, вихваляючи фашизм». Далі він зазначив, що «дав згоду виконувати завдання Базман, оскільки потребував матеріальної допомоги». Отже, саме політика радянської влади щодо селянства, яка спричинила масовий Голодомор, стала «причиною», з якої Адольф Шмідт, за версією НКВС, погодився «виконувати завдання німецької розвідки».
Як «агент німецького консульства» Адольф Іванович, нібито, отримав від Базман наступні завдання: «викликати незадоволення серед селян та налаштовувати проти радянської влади, […] вихваляти фашистську Німеччину та розповсюджувати наклепи про радянський союз, про те, що за радянської влади усі загинемо від голоду і краще […], якби Німеччина забрала Україну під своє володіння». За словами підслідного, він виконав усі отримані завдання, «повідомляв про настрої селян, про стан врожаю» тощо. При цьому він стверджував, що сам нікого не вербував і не знає про інших осіб, які б працювали на користь Німеччини. Слід зазначити, що Адольф Шмідт засвідчив отримання ним у роки Голодомору допомоги з Німеччини в розмірі 8 марок.
Після арешту 1934 року так звані «контакти» Адольфа Шмідта з німецьким консульством припинилися, але його незадоволення радянською владою зберіглося, про що під час допитів свідчила колгоспниця Марта Шульц.
Останній долучений до справи протокол допиту підслідного датується 15 листопадом 1937 року. У ньому зафіксовано, що Адольф Іванович Шмідт визнав себе винним у шпигунській діяльності на користь Німеччини.
Згідно з рішенням народного комісара внутрішніх справ СРСР та прокурора СРСР від 18 грудня 1937 року, на виконання оперативного наказу № 00439 від 25 липня 1937 року Адольфа Івановича було засуджено до розстрілу, який був виконаний 27 грудня 1937 року в одній із в’язниць міста Києва.
У 1989 році Адольф Шмідт був реабілітований.
Микола Бривко
