Після захоплення більшовиками влади в Україні селянство, яке на той час складало близько 80% населення, зазнало всіляких утисків і переслідувань. Втручання у господарську діяльність,здирництво у вигляді реквізицій та експропріацій, продрозкладки, колективізація та розкуркулення призводили до зубожіння селян. Особливу увагу совєтський режим приділяв заможним господарникам, які були здатні на спротив владі і становили для неї небезпеку. 30 січня 1930 року вийшла Постанова ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств», яка стала офіційним початком політичного терору більшовиків щодо українського селянства.
Пилип Михайлович Кабанець народився 1910 року в с. Германівська Слобідка (нині с. Слобідка) Обухівського району Київської області у родині заможних селян. До 1917 року його батько володів гектаром присадибної ділянки, 12 га орної землі, мав кінну молотарку, сінорізку, коней, корів, дрібну худобу. Під час сезонних робіт наймав робітників та мав 2-х постійних працівників. У часи НЕПу Кабанець зумів розвинути і збільшити своє господарство. Про цей період у довідці від сільради, наданої у 1937 році до органів НКВД, вказувалось: «У 1925 році Кабанець був допущений культурно розвивати господарство».
Пилип Кабанець господарював разом із батьком. У 1927 році одружився, мав доньку Олександру (1929 р.н.) та сина Миколу (1932 р.н.). Із впровадженням колективізації у 1930 році його батька розкуркулили та вислали на Північ, а землю, дім, будівлі, худобу, реманент конфіскували. Пилип Кабанець також потрапив у заслання, але в 1931 році втік і повернувся до села. Проживав у рідні та того ж року був заарештований за участь в «українській повстанській контрреволюційній організації». Приводом до арешту стали зізнання його двоюрідного брата на допиті в ГПУ в травні 1931 року про те, що він завербував Пилипа до цієї організації. Пилип Михайлович не лише підтвердив цю інформацію, а й визнав, що залучав до організації родичів, наприклад, брата Мирона Крижанівського. У 1931 році Пилип Кабанець був засуджений за ст.54-2, 54-11 КК УРСР до 5 років концтаборів, повернувся на батьківщину через 4,5 роки. Жив у с. Мирівка Кагарлицького (нині Обухівського) району Київської області. Фактично був розлучений з родиною, оскільки мав заборону на проживання у рідному селі.
19 грудня 1937 року Пилипа Кабанця заарештували співробітники Кагарлицького райвідділку НКВД як сина селянина-куркуля за «антирадянську діяльність серед односельців та участь у минулому в контрреволюційній повстанській організації (СВУ), яка планувала повалення радянської влади» (ст.54-10, 54-11 КК УРСР). Як «соціально-небезпечну особу» Пилипа Михайловича одразу помістили до Київської тюрми без права на побачення.
Відповідно до матеріалів архівно-кримінальної справи перший і єдиний допит П. Кабанця відбувся 20 грудня 1937 року. На допиті Пилип Михайлович, незважаючи на тиск слідчого: «..НКВД требует от вас честного признания!», відмовився від обвинувачень, визнавши лиш те, що він син куркуля. Але напередодні 19 грудня 1937 року були отримані довідки-характеристики на Пилипа Михайловича від сільрад с. Червона Слобідка і с. Мирівка та допитані його односельці – Половий В. О., Хижняк В. Л., Покотило З. О., Редько Я. В., Равенко Г. Ф., які свідчили про антирадянську позицію Кабанця. 20 грудня 1937 року відбулись очні ставки із Захаром Покотилом та Володимиром Половим, на яких Пилип Кабанець продовжував відмовлятись від обвинувачень в контрреволюційній та антирадянській діяльності. Але вже 22 грудня 1937 року слідство було завершене і матеріали передані на розгляд трійки при Київському облуправлінні НКВД для винесення вироку. Того ж дня Пилипа Михайловича Кабанця засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконали 4 січня 1938 року у Києві.
Жодної інформації щодо його долі, відповідно до існуючих на той час директив, родині не надали.
У кримінальній справі Пилипа Михайловича Кабанця привертає увагу швидкість проведення слідства: за три дні він був заарештований, допитаний і засуджений. Це могло бути ознакою сфальшованого слідства, що й було доведено у 1962 році. Син Кабанця – Микола, розшукуючи батька, у лютому 1962 року звернувся до Москви у Бюро розшуку старшого та молодшого складу діючої армії. Одразу за запитом Прокуратури СРСР архівно-кримінальну справу П.М. Кабанця переглянули й спрямували на додаткове розслідування. Найпершими були переопитані особи, які надавали свідчення у 1937 році про антирадянську діяльність Пилипа Кабанця.
Хижняк В. Л. і Половий В. О. пояснили, що свідчення в НКВД надали під примусом. Редько Я. В. та Равенко Г. Ф. повідомили, що не були знайомі, ніколи не зустрічались із Пилипом Кабанцем, на допити до НКВД у 1937 році їх не запрошували, підписи на протоколах НКВД їм не належать. До додаткового слідства не був залучений Покотило З. О, оскільки у 1941 році його розстріляли нацисти.
Також були допитані особи, які добре знали П. М. Кабанця по роботі та місцю проживання. Перевіркою у відповідних архівах компроментуючих матеріалів на Кабанця не виявлено.
Відтак рішенням Президії Київського обласного суду від 30.01.1963 постанову трійки КОУ НКВД від 22.12.1937 скасували, а кримінальну справу на Кабанця Пилипа Михайловича припинили за недоведеністю пред’явлених звинувачень.
Тамара Бойко
