В Україні після захоплення влади більшовиками першими, хто потрапив під репресії, були професори старої дореволюційної школи Київського, Харківського і Новоросійського університетів. Комуністичний режим не мав жодної потреби в інтелектуалах-правознавцях європейського рівня підготовки. А Великий терор 1937-1938 років практично завершив свідоме умертвіння права. Його трагічним наслідком стало фізичне знищення, зокрема, київських правників – як теоретиків, так і практиків. Їхні імена разом із тілами були надійно сховані на спецділянках НКВС аж до припинення існування СРСР. Не стала винятком і спец ділянка у Биківнянському лісі. З-поміж репресованих адвокатів, які поховані на території Заповідника, окреме місце належить Миколі Дем’яновичу Пухтинському, людині з великим досвідом роботи, присяжному повіреному, членові колегії захисників при Київському обласному суді.
Микола Пухтинський народився у 1870 році у с. Почапинці Черкаської області. Закінчив Чернігівську класичну чоловічу гімназію (1891). Мав вищу юридичну освіту. З 1905 року – член політичної партії «Народна воля». У 1910-1917-х роках працював у Києві присяжним повіреним. Особисто долучився до відкриття 1916 корпорації присяжних повірених округу Київської судової палати, став членом керівного органу цієї корпорації. З 1917 року – член партії соціалістів-революціонерів (колишній член її Київського міського комітету). У партії Микола Пухтинський користувався великою популярністю завдяки своєму інтелекту та славі адвоката, котрий у низці процесів захищав людей, переслідуваних царатом за політичну активність. У часи Української революції 1917–1921 років Миколу Пухтинського послідовно обирали до складу вищих судових органів – Генерального Суду України (2 січня 1918), Державного Сенату Української Держави (3 серпня 1918; входив до складу Адміністративного Генерального Суду), Надвищого Суду (2 січня 1919; був «порядкуючим» надвищим суддею).
Київський міський комітет, до складу якого у 1917 – 1920 роках входив Микола Дем’янович, розпочав наполегливу діяльність із поборення більшовиків (агітація на заводах та підприємствах м. Києва, створення підпільних осередків, саботаж вказівок радянської влади, підтримка Центральної Ради, Денікіна тощо). У зв’язку з цим Микола Пухтинський разом із іншими есерами заарештовувався чекістами у 1918 та 1920 рр. Наступний арешт адвоката відбувся в 1931 році, а вже останній співробітниками Дорожньо-транспортного відділу Південно-Західної залізниці (ДТВ ПЗЗ) НКВС УРСР – 1 березня 1938 року. До арешту Микола Дем’янович проживав у смт Буча за адресою: бульвар Шевченка, 12. Родина Пухтинських мала четверо синів – Анатолія, Андрія, Мстислава та Олега.
Органи НКВС звинуватили Миколу Пухтинського в тому, що він нібито був одним із керівників і організаторів Київського підпільного есерівського комітету, що керував діючими антирадянськими есерівськими осередками на Південно-Західній залізниці та у столиці УРСР. За цією справою радянські спецслужби заарештували 50 осіб. Перший допит Миколи Дем’яновича, на якому він визнав себе винним у сфальсифікованих слідством звинуваченнях, відбувся уже 7 березня 1938 р. Також під час «слідства» Микола Пухтинський на вимогу слідчого назвав склад Київського підпільного міському партії есерів (хоча саме існування такого комітету потім було спростоване перевіркою справи репресованого адвоката під час реабілітації). Зокрема, назвав себе, а також: Сухових, Зарубіна, Рябцева, Фруміна (професор ортопедичного інституту), Дешевого (статистик, раніше працював у Київському облземвідділі), Лагунова, Зеттеля, Беренштейна, Скловського (адвокат, член Київської колегії захисників).
За версією чекістів, з метою активізації діяльності есерівської організації на залізниці Комітет нібито скликав влітку 1936 року спеціальну нараду для своїх учасників у Бучі під Києвом під виглядом заміської прогулянки. На нараді буцімто активно обговорювались питання здійснення диверсійних актів на ключових вузлах залізниці, виведення з ладу депо, підривів залізничних мостів. Проте ретельно сконструйована співробітниками НКВС «контреволюційна діяльність» Миколи Пухтинського, зокрема у частині обговорення та організації диверсійних актів на «нараді» в Бучі, почала вщент розсипатись 14 березня 1938 року при проведенні очних ставок між Пухтинським і Михайлом Нагуліним, а також та Афанасієм Турченком і Михайлом Савинським. Але вже за 2 дні, 16 серпня 1938 року, на очній ставці із Георгієм Халковським для правника органи дізнання, вочевидь, знайшли «дієві методи» виправлення його свідчень і він знову був підтвердити свою участь в «нараді» під Бучею.
В обвинувальному висновку, підготовленому начальником ІІ-го відділення ДТВ НКВС УРСР по ПЗЗ лейтенантом держбезпеки Воронцовим і затвердженим начальником ДТВ НКВС УРСР по ПЗЗ капітаном держбезпеки Заславським Миколу Пухтинського, звинувачено у тому, що він нібито був одним із організаторів і керівників есерівського підпілля в Києві, входив до складу Київського підпільного есерівського комітету, мав зв’язки з московським, Всеукраїнським та закордонними есерівськими центрами, а у 1936 році брав участь у підпільній нараді учасників організації, присвяченій роботі осередку в Управлінні ПЗЗ, на якій давав вказівки щодо розгортання диверсійно-терористичної діяльності. Тобто Мтколі Пухтинському інкримінували злочини, передбачені ст.54-1 «а», 54-8, 54-11 КК УРСР. Визнав себе винним, а тому підлягав суду Військової колегії Верховного суду СРСР із застосуванням закону від 1 грудня 1934 року.
За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду від 27 вересня 1938 року Миколу Дем’яновича Пухтинського за ст.54-8 та 54-11 КК УРСР засудили до розстрілу з конфіскацією особистого майна. У той же день 27 вересня вирок було виконано у Києві в підвалах УДБ НКВС УРСР (т.зв. «Жовтневий палац»), а тіло поховано в одній із братських могил на території таємної спецділянки НКВС у Биківнянському лісі. Миколу Пухтинського реабілітовано Генеральною прокуратурою СРСР 16 жовтня 1991 року.
Валерій Філімоніхін


