Доля обділила Леонілу (Ніну) Загладу родиною або нащадками, але рясно обдарувала інтелектом і науковою продуктивністю. Зокрема, вона встигла зробити величезний внесок у вивчення українського народного побуту, а її етнографічні розвідки і досі є взірцем та основою для сучасних дослідників. Сторінки праць, як і сторінки життя дослідниці, свідчать про її безмежну закоханість у традиційну українську культуру. І хоча у коліщата репресивної машини НКВС міг потрапити будь-хто, безвідносно до сповідуваної ідеології, активні намагання вивчати й розповідати про українські традиції і звичаї навряд чи могли в СРСР наприкінці 1930-х років залишитись безкарними.
Леоніла (Ніна) Борисівна Заглада народилась у Києві 29 квітня 1896 року в родині службовців. По закінченню шкільної освіти дівчина вирішила присвятити себе юриспруденції і протягом 1917-1920 рр. прослуховувала курс права у Київському університеті (тоді – КІНО). Проте юристом вона так і не стала, бо її все більше захоплювала етнографія. У 1922-1924 рр. Ніна Заглада вступила на відповідний курс у Київському археологічному інституті і з цього часу все своє життя наполегливо працювала в цьому напрямку.
У 1924 р. вона розпочала працювати у Кабінеті антропології та етнології ім. Ф. Вовка, потім – в Етнографічному музеї Всеукраїнської академії наук (ВУАН), який згодом став підрозділом Інституту історії матеріальної культури ВУАН. Згодом Н. Заглада – дійсний член Етнографічної комісії ВУАН і член всеукраїнського Етнографічного товариства. Молода жінка повністю поринула у дослідження народної культури Чернігівщини, Київщини, Полтавщини і Волині, збираючи унікальний етнографічний матеріал про народне харчування, жнива, ремесла та народне мистецтво, а крім того, розробляючи цілі методичні програми зі збору матеріалу. Вона робить вагомий внесок у розвиток етнографії дитинства зокрема та народної педагогіки в цілому і вперше в українській етнографії порушує проблему вивчення міської людності.
Влітку 1934 р. Н. Заглада вирушила в останню свою експедицію на Чорнобильське Полісся. Перед нею поставили завдання прославляти радянський лад і зміни, які відбулися за час створення колгоспів. Варто зауважити, що від Голодомору 1932-1933 минув усього рік. Ніна Заглада не могла ані словом згадати про ці страшні події, проте як справжній науковець, вона не лише описала технологічні і соціальні зміни на селі, але й приділила значну увагу матеріальній традиційній культурі місцевих мешканців і детально проаналізувала методи землеробства, знаряддя праці, житло, господарські будівлі, громадські споруди, побут, тощо. Розвідки Н. Заглади для сучасних українців є безцінними не лише фактажем, а й тим, що з 1986 р. описані нею населені пункти внаслідок аварії на ЧАЕС потрапили до «зони відчуження».
Однак у 1934 р. дослідниця мусила на загальних зборах Інституту «самокритично визнавати і засуджувати свої хиби, які допустила під впливом буржуазної методології, і весь час переозброюватися, опановуючи єдино науково марксо-ленінську методологію…».
Ніну Загладу заарештували 30 березня 1938 р. Вченій інкримінували не просто націоналізм, але участь у військово-повстанській контрреволюційній організації, метою якої начебто було повалення радянського ладу в Україні і створення незалежної Української держави на зразок УНР. Під тиском слідства жінка повністю визнала обвинувачення. «Уся робота музею була побудована таким чином, щоб уся увага була спрямована на дослідження давнього, відсталого села – ігноруючи нові досягнення техніки у сільському господарстві. Експозиція музею була побудована контрреволюційно, націоналістично, а саме: підбирались експонати й ілюстративний матеріал і викладались в експозиції без класового розшарування села», – записано у протоколі допиту від 06 квітня 1938 р. За рішенням трійки при Київському УНКВС 28 квітня 1938 р. напередодні 42-річчя видатної етнографині її розстріляли. Реабілітували Леонілу (Ніну) Борисівну Загладу у 1957 р. Її науковий доробок було забуто більше як на пів століття, а деякі матеріали й досі чекають на свого видавця.
Ольга Озоліна
